Соціальний комплекс України

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов¬ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець¬кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сиро¬вині. Підприємства - основні виробники лляної продукції зосе¬реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь¬кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові - канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина - експортується.Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза¬на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома¬нітний асортимент продукції, однак за 1991-1998 pp. обсяги ви¬робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на¬селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства¬ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро¬вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спосте¬рігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. - лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере¬робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин¬ці, Тисмениці.

Виробництво галантерейної продукції розміщено в обласних центрах та в інших містах України. Воно характеризується різ¬номанітністю продукції та зростанням кількості малих підпри¬ємств, що її виготовляють.

Виробництво товарів народного споживання зосереджено в різ¬них галузях економіки України, причому в галузях важкої про-мисловості виробляється понад 40% всієї вартості товарів народ¬ного споживання. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробни¬цтва цієї групи товарів становили: телевізорів - 1,0%, холодиль¬ників побутових - 43,2%, пральних машин - 17,5%, легкових автомобілів - 16,3%, мотоциклів - 0,2%, велосипедів - 1,6%, фотоапаратів - 0,6%.

Серед інших товарів народного споживання вагоме місце зай¬мають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матері¬али, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромис-ний комплекс.

В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва Іарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внут¬рішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підпри-гмств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортимен¬ту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити підвищення життєвого рівня населення, всебічний розвиток людини та зростання продуктивності праці. Разом з тим тут нагромаджено багато проблем, які потребують:

• визнання галузей соціального комплексу такими, що беруть активну участь у виробництві матеріальних і духовних благ, послуг;

• подолання залишкового принципу фінансування галузей соціального призначення;

• подолання міжрегіональних відмінностей у рівні обслуго¬вування населення та забезпечення його елементами соціальної інфраструктури у відповідності з нині існуючими нормативами;