Земля на плані та карті. Карти, картографія, глобуси
На іншій половині окружності кільця нанесемо градусну сітку від 0 до 90° по обидва боки від середини. За нею ми будемо визнача¬ти географічну широту пунктів. Для цього знімаємо глобус з осі та надягаємо на нього кільце, розташувавши його так, щоб кінець шкали проходив через центри отворів, на які надівається вісь, і через заданий пункт, а нульовий штрих збігався з лінією екватора. Відлік за шкалою навпроти пункту вкаже його географічну широту. Для визначення довготи необхідно підкласти смугу паперу до кільця навпроти нульового штриха. На цій смузі нанесемо градусні поділки проміжку між двома сусідніми меридіанами по екватору так, щоб їх оцифровка для східної довготи йшла справа наліво, а для західної довготи — навпаки. Глобус є чудовим посібником з географії. За ним можна судити про форму Землі, її обертання навколо осі, бачити кути нахилу земної осі до площини орбіти та оглядати у зменшеному вигляді всю поверхню нашої планети. Саме глобус найкраще відбиває фігуру Землі та дає частинне, наочне уявлення про нашу планету. Але чи не припустилися помилки картографи під час виготовлення глобусу? Адже земна куля як геометрична фігура являє собою еліпсоїд (трохи сплюснуту кулю) а фігуру глобуса виготовляють у вигляді тонкої кулі. Виникає питання: наскільки ж значними є спотворення за рахунок допуску та який вигляд мав би глобус, якби під час його виготовлення врахували стиснення Землі?
Відповідь така. У вертикальному розрізі земна куля являє собою трохи витягнену окружність, радіуси якої складають: екваторіаль¬ний — 6378 км, полярний — 6357 км. Давайте зробимо зображення такої фігури у масштабі 1:20 000 000. Для глобуса це досить великий масштаб. Діаметр його дорівнює 60 см. За цим масштабом давайте визначимо значення радіусів. Вони дорівнюватимуть 31,9 та 31,8 см відповідно. А тепер накреслимо дві перпендикулярні осі і на них від¬кладемо одержані значення. З точки перетину осей проводимо коло екваторіальним радіусом, яке пройде лише на 1 мм від точок, що по¬значають географічні полюси. Зрозуміло, що така мала величина не впливає на точність зображення материків і океанів. Рельєф земної поверхні також не змінюється в такому масштабі. Так, гора Еверест (Джомолунгма) була б подана у вигляді піщинки висотою близько 0,5 мм.
На космічних знімках форма Землі — ідеальна куля. Полярне стис-нення та всі нерівності земної поверхні не позначаються на її обрисах на знімку. Таке пояснення необхідно зробити у зв'язку з перебільшен¬ням ролі полярного стиснення та нерівностей земної поверхні.
Третій вимір — горизонталі
З усіх елементів місцевості рельєфу належить головна роль, тому що він значною мірою визначає характеристику інших географічних об'єктів. Водночас рельєф найбільш складно змалювати на карті, тобто на площині, яка, як відомо, має тільки два виміри — довжину та ширину. Третій же вимір — висота, є характерним елементом для рельєфу, що не вкладається на площині.
За історію існування карти було запропоновано і практично апробовано безліч різних способів зображення рельєфу. Перші з них являють собою примітивні схематичні рисунки гір у вигляді горбів, зубців пили, плям.
Наприкінці XVIII ст. було розроблено метод штрихового зобра¬ження рельєфу. Цей метод ґрунтувався на тому, що за вертикального падіння світла поверхня нахилу освітлюється слабше, ніж горизон¬тальна. Чим більш рівною є місцевість, тим тонше й далі один від одного наносяться штрихи. І навпаки, якщо нахил більший, штрихи розташовуються ближче один до одного.
Штриховий метод зображення рельєфу дуже наочний, але має й низ¬ку недоліків. Він не дає можливості судити про висоти точок земної поверхні, тому що підписаних точок недостатньо. Окрім того, штрихи закривають інші елементи карти, та й сам метод трудомісткий.
Для наочного подання результатів багаторічних метеоспостережень видатний учений Гумбольдт запропонував проводити на картах ізотерми — лінії однакових температур та ізобари — лінії однакового тиску атмосфери. Аналогічний метод почали використовувати і для зображення рельєфу. Горизонталі — це криві замкнені лінії, що з'єд¬нують точки з однаковими позначками висот. їх можна розглядати як проекції ліній перерізу рельєфу місцевості рівними поверхнями, що віддалені одна від одної на заданій відстані.Горизонталі відбивають не лише форму й висоту схилу, але й кру¬тість схилів. Якщо схил крутий, то відстань між горизонталями буде меншою. Якщо ж горизонталі не зближуються від вершини до підошви, то це вказує на опуклий схил, а якщо розширюються, то характери¬зують увігнуту поверхню.
На топографічних картах горизонталі проводять через визначені інтервали, які називаються висотою перерізу рельєфу.
На оглядових загальногеографічних картах горизонталі назива¬ють ізогіпсами і проводять їх не через рівні проміжки по висоті, а за спеціальною шкалою. Як правило, зі збільшенням абсолютних висот збільшується висотний інтервал наступного шару.