Земля на плані та карті. Карти, картографія, глобуси
Любі друзі! Як ви думаєте, якою уявляли нашу планету античні географи? Автором першої географічної карти вважають грека Анаксімандра. Слід зауважити, що більшість даних греки запозичили у старо¬давніх народів Близького Сходу. Тому Геродот, наприклад, знаючи про існування Інда та індійців, писав: «Про західні околиці Європи я нічого не можу сказати цілком». Вважали, що суша, на якій мешкали люди, оточена єдиним безмежним Світовим океаном. Вони навіть Каспійське море вважали затокою Індійського океану. Але разом з цим існувала і «континентальна» теорія. Так, Птолемей був упевненим у тому, що Азія тягнеться далеко на північ і схід, Африка — на південь і схід. На сході ж два материки з'єднуються, і тому Індійський океан давні греки вважали лише внутрішнім морем.
Більшість античних географів дотримувалися думки, що Зем¬ля кулеподібна. Але питання про її розміри викликали суперечки. Згідно з Ератосфеном, довжина кола земної кулі — 252 тис. стадій, а на думку Поседонія — 180 тис. стадій. На сучасному етапі важко з'ясувати, наскільки правильні ці вимірювання, оскільки невідома , одиниця стадії.
У VI ст. до н. є. великий учений Піфагор уперше висловив при¬пущення про кулеподібність Землі. Він писав: «У природі все повинно бути гармонійно й досконало. Але найдосконалішою з геометричних тіл є куля, Земля також повинна бути досконалою. Отже, Земля — куля!»
Піфагор виявився правим! Але довести, що Земля — куля, і тим паче визначити радіус земної кулі вдалося значно пізніше. Зробив це відо¬мий єгипетський математик і географ Ерастосфен у НІ ст. до н. є.
Ератосфен не тільки виміряв коло Землі, але й увів поняття «па¬ралелі» та «меридіани», якими користуються і сьогодні. Він побудував сітку паралелей і меридіанів та на її основі склав карту Землі. Меридіани на цій карті проведені не через рівні проміжки, а через певні пункти наприклад через Александрію (меридіан Александрії). через Карфаген (меридіан Карфагена) тощо. Також довільно проведені й паралелі. Зрозуміло, що за такою сіткою неможливо визначити координати гео¬графічних об'єктів. Але сітка паралелей і меридіанів дала Ератосфену , можливість шляхом відрахунку відомих йому відстаней від цих ліній показати контури материків, гірські хребти, позначити річки та міста.
На відміну від своїх попередників, які показували заселену землю у вигляді овального острова зі слабко порізаними берегами, Ератосфен зобразив її подібною до коротенького плаща і показав на ній більш правильно і детально різні географічні об'єкти. Карта Ератосфена була першою картаю, відомою на той час світу, складеною з урахуванням кулеподібності Землі. На карті показана не тільки/частина суші нав¬коло Середземного моря, але й майже вся Європа, включаючи Велику Британію, Північну Африку та Західну Азію. її використовували до кінця І ст. н. є. Але на цій карті є значна помилка, про яку ми вже писали,— це наявність неіснуючої протоки, що з'єднує Каспійське море з Північним океаном.
Ератосфен визначив також радіус земної кулі. Мандруючи, він звернув увагу на те, що Сонце під час літнього сонцестояння в місті Асуані опівдні знаходиться прямо над головою. Але Ератосфен пам'ятав, що в Алекандрії, де він проживав, Сонце саме в цей день опиняється значно нижче і навіть опівдні всі підвищені предмети відбивають не¬значну тінь.
Ератосфен виготовив півкруглу чашу (скафіс), на дні якої, в самому центрі, закріпив вертикально стрижень. Всередині чаші через основу стрижня він провів межу, яку поділив на 180 рівних частин — градусів. 22 липня Ератосфен встановив у Александрії свій прилад і почав спо¬стерігати за тінню від стрижня: вона ставала короткою, в міру того як Сонце піднімалося вище. Опівдні тінь указувала на поділку 7,2, а потім знову стала збільшуватися. Вийшло, що Асуан відстає від Александрії на 7,2°, що складає 1/50 кола. Ці міста зв'язував караванний шлях, і Ератосфену була відома відстань між ними -(5 тис. стадій). Якщо врахувати, що єгипетська стадія дорівнює 158 м, то коло земної кулі, за вимірами Ератосфена, складає'39 500 км, а радіус — 6287 км.
Таким чином, Ератосфен досить точно визначив радіус Землі. Важ-ливим досягненням античної географії є розуміння єдності Світового океану. Ератосфен стверджував: «Якби протяжність Атлантичного моря не заважала нам, то можна було б перепливати з Імперії (Піренейського півострова) до Індії тим самим колом».
Аналогічно до античних джерел, на карту були нанесені паралелі з різними проміжками відповідно до кліматичних зон уже послідов¬никами Піфагора. Вони були обчислені схематично за тривалістю дня.
Кулеподібну землю античні географи поділяли на п'ять поясів: еква-торіальний — «незаселений унаслідок спеки», два приполярних — також «незаселених унаслідок холоду», два проміжних пояси — «помірні та заселені».Минали сторіччя, а географічні уявлення, складені на зламі ер, за-лишалися незмінними. Навіть більше, поступово була забута й антична ідея про кулястість Землі. Перевагу отримали біблейські уявлення: Земля — плаский диск, закріплений над водами та накритий кришта¬левим небосхилом.