Земля на плані та карті. Карти, картографія, глобуси

Перехід від глобуса до карти

Глобус найбільш правильно відображає розташування материків і океанів, річок, міст, гір. Але з ним не дуже зручно працювати, на¬приклад, робити лінійні вимірювання, визначати планові координати і точок, наносити на нього зображення географічних об'єктів. Томукарти використовують частіше.

Виникають питання: а як перейти від глобуса до карти, як пере¬нести сферичну поверхню Землі на площину?

Відповідь така: за допомогою градусної сітки. Адже її можна трансформувати, а потім з глобуса по клітинках перенести контури об'єктів.

Давайте візьмемо порожнисту скляну кулю і на одній її половині нанесемо градусну сітку. Встановимо кулю навпроти екрану, а з іншого боку на рівні екватора поставимо джерело світла, наприклад кишень¬ковий ліхтарик. На екрані ми отримаємо градусну сітку, аналогічну тій, яку ми звикли бачити на карті півкуль. Давайте обведемо її та порівняємо з градусною сіткою глобуса.

Якщо на глобусі всі паралелі — це кола, розташовані паралельно до екватора, то на карті півкуль екватор зображено прямою лінією, а паралелі — кривими лініями різної округлості. Тому рівні відстані між паралелями на карті виходять різними. Усі меридіани на глобусі мають однакову довжину, що відповідає дійсності. На карті ж півкуль довжина меридіанів різна. Середній меридіан зображено прямою лі¬нією, а решта — кривими, крайній меридіан утворює-кола, довжина яких У півтора раза більша за середню.

Таким чином ми показали градусну сітку й одержали азимутальну проекцію. Ця проекція — поперечна, тому що площина, на яку проектується градусна сітка, розташована впоперек площини екватора. Якщо обидві площини паралельні, то таку проекцію називають нормальною. У цій проекції градусна сітка має такий вигляд: паралелі зображені концентричними колами, а меридіани —радіальними кривими, що виходять з полюса.

Але площину, на яку проектується градусна сітка, можна роз¬ташувати й по-іншому. Вона може, наприклад, торкатися глобуса в будь-якій точці, що знаходиться між екватором і полюсом. І знову ж таки — коса азимутальна проекція зовсім не схожа на дві попередні. У цій проекції паралелі та-меридіани наочно підкреслюють сферич¬ність земної кулі.

Виникає запитання: скільки може бути проекцій? Ми вже знаємо азимутальні проекції. Тепер уявімо, що центр проекції знаходитиметься на безмірному віддаленні від глобуса, а отже, промені, що проектуються, будуть взаємно паралельними. Який же вигляд матимуть паралелі в поперечній проекції?

Згадаймо, що паралелі на глобусі проходять паралельно екватору, який у нашій проекції зображено прямою лінією. Отже, всі паралелі будуть також зображені прямими лініями, паралельними екватору.

Ми розглянули різновид тільки однієї проекції — поперечної ази-мутальної, а їх існує дуже багато. Градусну сітку можна проектувати не відразу на площину, а спочатку на поверхню конуса або циліндра, яку потім розрізають по утвореній лінії та розгортають у площину. Ці проекції називають конічними та циліндричними.

Картографічні спотворення

Невідомий стародавній грек-історик склав розповідь про розбійни¬ка Прокруста. Прокруст, зустрівши подорожанина, клав його на своє ложе, і якщо останній був коротшим за ліжко, то він витягував йому ноги, а якщо довшим — відрубував. Слова «прокрустове ложе» стало крилатим висловом. Ми згадуємо їх тоді, коли кажемо про які-небудь рамки, в які не можна вкласти уявлення про живу й різноманітну дійсність. Але між тим ці рамки ми не завжди вільно розширюємо і часто приносимо в жертву другорядні ознаки того чи іншого явища та зберігаємо найбільш важливе та цінне для нас.Спотворення, що виникають на карті, є платою за зручність, яку ми одержали в користуванні плоским зображенням. Характер спотворень на картах залежить від виду картографічної сітки, тому що на ній, як у «прокрустовому ложі», необхідно подати зобра¬ження материків. Ось чому на різних картах ми одержуємо різні спотворення. На одних картах дуже спотворюються співвідношення площ, але зберігаються розміри кутів. Такі проекції називаються рівнокутними. Інші карти, навпаки, вирізняються тим, що збері¬гають співвідношення площ, але дуже спотворюють конфігурацію материків. їх називають рівновеликими. Збереження площ у рів¬новеликих проекціях ми отримуємо за рахунок спотворення кутів, а отже, в обрисах самих зображень є, навпаки, збереження кутів у рівнокутних проекціях, що призводить до спотворення площ. Проекцій, які одночасно можуть бути й рівнокутними,, й рівно¬великими, не існує.