Лісопромисловий комплекс України
Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат в місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Попінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.
Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (цклюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика) [1, с. 167]
Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводиться купувати в інших країнах, головним чином в Росії. Вихід із цього становища – будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі.
Велику роль у збільшенні кількості целюлози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 куб/м деревини. Крім того. це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25-44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.
2.3. Лісохімічний підкомплекс
Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроспергетичне (суха перегонна деревина), капіфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.
Лісохімічний під комплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.
Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво.
У другій половині ХІХс т – на початку ХХ ст. виникла заводська лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в закарпатській області (Свалянський, Перечинський, Великобичківсчький лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було капіфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року – камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні.
Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.).
Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріждові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністрровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці.
У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростель (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші.
Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із резервами деревної сировини, причому в перчу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсязі виробництва товарної продукції України щороку становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу – близько 4,5%, основних виробничих фондів 2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які по стадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування – заготівля – переробка».