Географія населення світу та РПС

• характер прояву територіального поділу праці (на регіональ¬ному й міжнародному рівнях);

• загальний рівень економічного розвитку регіону.

Ці передумови взаємопов'язані й взаємозумовлені. Так, істори¬ко-економічні передумови докладно визначають загальний економіч¬ний потенціал країни та участь її у територіальному поділі праці (ТПП). В свою чергу, ТПП виливає на структуру народногосподар¬ського комплексу. Форми суспільної організації виробництва вели¬кою мірою є підсумком історико-економічного розвитку країни.

Розгляньмо вплив економічних передумов на розміщення про-дуктивних сил. Історико-економічні передумови є закономірною послідовністю подій у попередньому розвитку економіки, які спра¬вили істотний вплив на сучасний характер РПС. Передумови бува¬ють загальні й регіональні.

Загальні історико-економічні передумови визначаються законо-мірностями суспільного розвитку. Це розвиток соціально-економіч¬них відносин, послідовне чергування способів виробництва, вдоско¬налення засобів праці, індустріалізація, науково-технічний прогрес тощо. Світовому соціально-економічному розвитку притаманна не¬рівномірність у часі та просторі: у деяких регіонах і країнах він інтенсивніший, а в інших — повільніший. Це призводить до несинхронності розвитку й розміщення продуктивних сил у різних регіонах.

Так, у країнах Західної Європи раніше, ніж в інших регіонах, склались капіталістичні відносини, відбувся перехід від ремесла до мануфактури, здійснився промисловий переворот і почалась індустріа-лізація економіки. Це зумовило випереджаючий розвиток країн Євро¬пи, а потім США та Японії у царині технології, підвищило конку-рентоспроможність продукції за рахунок її здешевлення при одночас¬ному поліпшенні якості. Розпочалась торгово-економічна експансія цих країн, що сприяло зміцненню їхнього власного економічного по¬тенціалу й давало імпульс для подальшого економічного випередження. Тепер розрив у продукуванні національного доходу між економічно розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, становить 12-кратну величину і вже протягом кількох десятиріч не знижується.

Сприятливі історико-економічні передумови у розвинутих краї¬нах сприяли ефективному розміщенню продуктивних сил. Насамперед в економіці цих країн склалась галузева структура, адекватна науково-технічному прогресові на кожній стадії його розвитку. Якщо на початковій стадії індустріалізації тут панувала легка промисловість (особливо текстильна), а згодом — ще й металургія, загальне маши¬нобудування, основна хімія, то сьогодні науково-технічний прогрес втілюють енергетика, верстатобудування, електроніка, хімія органіч¬ного синтезу. За рівнем розвитку цих галузей можна робити ви¬сновки про загальний економічний потенціал країни.

Є ціла низка причин, чому країни, що розвиваються, відстали у поступі економіки (повільніша еволюція соціально-економічних відносин, наслідки колоніалізму); а тепер вони настійливо намага¬ються надолужити прогаяне. У другій половині XX ст. вони зробили ривок в індустріалізації, але, власне, це повторення з певним відставан¬ням пройденого розвинутими країнами. Спочатку йдеться про легку й харчову промисловість, видобуток корисних копалин (на цій стадії перебуває більшість країн, що розвиваються), а потім — про вироб¬ництво сільгоспмашин, транспортних засобів, побутової електротехні¬ки, мінеральних добрив. Найвища стадія — випуск обладнання, верста¬тів, електроніки (Індія, Бразилія, Мексика та ін.). Але доки країни, що розвиваються, "вилазять" на черговий щабель, економічно розвину¬ті держави здобуваються на новий відрив. Тому проблема зближен¬ня рівнів економічного розвитку не така проста, як здається. Для її розв'язання не досить нарощувати, як це здебільшого робиться нині, виробничі потужності в країнах, що розвиваються. Тут потрібна не лише звичайна допомога заможніших держав, але й "взаємопроник¬нення" економік, інтернаціоналізація світового господарства.

Історико-економічні передумови зумовлюють, до певної міри, структуру сільського господарства у країнах, що розвиваються, збе-рігаючи у деяких з них спеціалізацію на монокультурі (країни Латинської Америки — банани, кава; Сенегал — арахіс; Шрі-Лан¬ка — чай тощо). Експорт-орієнтована економіка дає переваги за сприятливої ринкової кон'юнктури, але водночас містить небезпеку економічної нестабільності.Галузева структура української економіки також обумовлена історично. Територія України протягом певного часу входила до складу різних держав, що мали власні закономірності територіаль¬ного поділу праці. Під їхнім виливом наша держава має тепер над¬лишковий розвиток галузей важкої індустрії при недостатньо роз¬винутій легкій промисловості, виробничої інфраструктури, рекреацій¬ного господарства.

Загальні історико-економічні передумови виявляються і в терито-ріальному аспекті, зокрема в суспільній організації виробництва, що адекватна рівневі соціально-економічного розвитку держави. В еконо¬мічно розвинутих країнах процес спеціалізації й концентрації вироб¬ництва почався раніше, ніж у країнах, що розвиваються, і набув завершеніших форм. Територіальна організація виробництва утворює тут цілісну систему, що складається з промислових центрів різного | рангу, вузлів, територіальних комплексів, спеціалізованих промисло¬вих і сільськогосподарських зон, розвинутої інфраструктури. Такій системі властива гнучкість: вона створює кращі можливості для пере¬будови економіки, якщо це викликано зміною кон'юнктури світового ринку або науково-технічним прогресом. Водночас у багатьох країнах, які пізніше вийшли на шлях індустріалізації, виробництво концен¬трується у небагатьох гіпертрофованих центрах (іноді — просто у столиці) при слабкому економічному розвитку решти території.