Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання
Що стосується стратегічних цілей і завдань діяльності держави на регіональному рівні, то вони повинні забезпечувати:
• чітке визначення основних напрямків і пріоритетів розвитку всіх без винятку регіонів країни;
• розробку на рівні вищої виконавчої влади системи економічних методів і важелів реалізації обраних напрямків і пріоритетів розвитку;
• дотримання загального господарського законодавства;
• найважливіші соціально-економічні права громадян;
• функціонування єдиної грошової, бюджетної й митної системи;
• розвиток інфраструктури, що має загальнонаціональне значення, (енергетика, транспорт, зв'язок, інформатика);
• розподіл по владній вертикалі об'єктів державної власності;
• створення на рівні загальнодержавного законодавства рівних податкових, фінансово-кредитних, науково-технічних можливостей для активної мотивації трудової діяльності, розвитку сумлінного підприємництва, раціонального використання, збереження й відтворення природних ресурсів, екологічного й соціального захисту населення, здійснення активної демографічної політики.
На вищому законодавчому й виконавчому рівнях повинні бути не тільки чітко сформульовані сфери інтересів, права й методи діяльності регіональної влади всіх рівнів, але й визначені реальні механізми їхнього здійснення. Усього цього поки немає.
Вихід із ситуації, що створилася, нам бачиться в перерозподілі між Центром і регіонами цілого ряду прав і обов'язків, у передачі багатьох на-прямків соціально-економічного реформування безпосередньо на регіональний рівень. Не можна забувати, що питання розпорядження загальнодержавною формою власності, приватизації об'єктів комунальної власності, розвитку соціальної й локальної виробничої інфраструктури, соціального захисту населення, розвитку підприємництва, здійснення земельної реформи, охорони довкілля все більше й більше повинні вирішуватися, виходячи із внутрішніх інтересів і потреб регіонів при максимальному використанні місцевих ресурсів. Рівною, якщо навіть не більшою мірою, це стосується питань формування регіональних ринків капіталів, товарів і робочої сили, створення й функціонування вільних економічних зон, розвитку прибережної й прикордонної торгівлі, експортних і імпортозаміщуючих виробництв.
Окреслене коло питань являє те, що ми називаємо власною соціально економічною політикою регіонів. Важливо при цьому дотримання державою принципу пріоритетності загальнонаціональних інтересів при розв`язанні будь-якого роду регіональних проблем.Регіональна політика (регіональна соціально-економічна політика) з погляду структури містить у собі такі елементи, як цілі й механізми їхньої реалізації, об'єкти й суб'єкти. Про цілі говорилося вище. Торкнулися й пи-тання про механізми реалізації (розвиток нових виробничих відношень, бюджетне й інвестиційне регулювання, програмне забезпечення).
Досвід незалежного розвитку України переконливо показав, що соціально-економічне реформування вимагає ефективної й гнучкої регіональної політики.
Тим часом, взаємини між центром і регіонами, а також міжрегіональні відносини продовжують залишатися неурегульованими. Це загострює економічну роз'єднаність і породжує дезінтеграційні процеси. Соціально-економічна неврегульованість підштовхує як політичні сили, так загальнодержавні й регіональні органи влади до конфронтації на цьому ґрунті.
Говорячи про регіональну політику, варто мати на увазі, що, з одного боку, вона жорстко пов'язана із чітко відпрацьованою в законодавчому плані практичною діяльністю держави в усіх регіонах країни, а з іншого боку — із соціально-економічною політикою, здійснюваною на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих або інших місцевих цілей і завдань.
Кожен регіону країни повинен мати власну модель розвитку, що базується на його пріоритетах і особливостях. Наприклад, для Карпатського регіону пріоритетними повинні бути електроніка й електротехніка, сільськогосподарське й автомобільне машинобудування, хімічна індустрія, лісопромисловий комплекс, а для Центрального регіону — авіабудування, точна механіка й оптика, легка й харчова промисловість, наукомісткі виробництва.