Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання
Пізніше ці чинники А. Вебер доповнив третім, який назвав агломерацією. Під нею він розумів зосередження в одному місці багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при будівництві нових.
Свою теорію А. Вебер подавав як похідну від «вічної», або «чистої», науки, однаково придатної для будь-якого способу виробництва. Він у своїй «штандортній» теорії обмежується вивченням одного підприємства без урахування взаємовідносин і взаємозв'язків між усіма підприємствами, що беруть участь у процесі виробництва. На сучасному етапі дослідження проблем розміщення обмеженість методів аналізу А. Вебера є очевидною.
Німецький економіст Август Льош (1906—1945) більш глибоко розглядав теоретичні проблеми розміщення капіталістичного господарства. Він спробував вирішити проблему оптимального розміщення уже не одного підприємства, а сукупності їх у певній галузі. Визначальним чинником при розміщенні промислових підприємств А. Льош вважав отримання максимального прибутку. Правильно вибраним місцем для окремого підприємства в умовах вільної економіки, на його думку, є точка, що забезпечує отримання максимального чистого прибутку.
Теорію найменших витрат А. Вебера А. Льош піддав критиці. Головну помилку А. Вебера він вбачав у тому, що той завжди шукав місце для розміщення підприємства, де воно могло б працювати з найменшими витратами. А. Льош же правильною вважав орієнтацію на місце, що забезпечує максимальний прибуток. Для цього потрібно було розв'язати задачу з великою кількістю невідомих, що теоретично можливо і практично прийнятно. (Досягненням А. Льоша в теорії розміщення виробництва є введення таких складових, як податкова система, міжнародна торгівля і науково-технічний прогресу).
А. Льош, на відміну від Й. Тюнена і А. Вебера, вперше в західній економічній науці розглядав теорію не тільки промислового «штандорта», а й сільського господарства, торгівлі, міст тощо. Саме А. Льош підняв теорію розміщення на макроекономічний рівень дослідження. Об'єктом його дослідження було як окреме підприємство, так і територіальна структура господарства.А. Льош прагнув поєднати досягнення вчення про «штандорт» з економічним районуванням. Питанням районування він присвятив цілий розділ своєї книги «Географічне розміщення господарства». В основу виділення районів було покладено ринковий простір. Теорія районування А. Льоша ґрунтувалася на припущенні про наявність широкої рівнини, на якій сировина розміщена більш або менш рівномірно.
Використовуючи геометричні фігури та математичні обчислення, А. Льош визначав радіус ринку певної продукції, враховуючи переважно транспортні витрати і чинник попиту як функцію ціни. Будь-який товар, за теорією А. Льоша, має свій максимальний радіус збуту, за межами якого реалізація його стає невигідною.
Досягненням А. Льоша є те, що він вперше розглядав умови розвитку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природні відмінності, національні та політичні умови, технічний прогрес, особисті якості підприємців. А. Льош стверджував, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб показати, пояснити негативні явища в розміщенні господарства, а й визначити шляхи подолання їх. Істинний обов'язок економіста він вбачав не лише в тому, щоб пояснити дійсність, а і в тому, щоб її поліпшити. Критичне осмислення теоретичного здобутку А. Льоша без сумніву може бути успішно використане сучасними економістами, особливо при розрахунках, пов'язаних із розміщенням нових промислових підприємств. [1]
2. Управління регіональною економікою: цілі та завдання
Події останніх років переконливо доводять, що питання соціально-економічного розвитку регіонів (територій) перейшли в розряд глобальних, не менш важливих проблем, ніж екологічні, науково-технічні або демографічні проблеми. Украй складні й досить суперечливі процеси кардинальних ринкових перетворень у країнах Східної Європи й у всіх без винятку пострадянських державах лише загострили весь спектр регіональних проблем. Підсилилися тенденції до ізоляціонізму, блискавичного розриву сформованих десятиліттями господарських зв'язків, ламанню відносин, що сформувалися історично, поділу праці, спеціалізації й кооперування.
У окремих випадках (Кавказ і Середня Азія, Молдова й колишня Югославія) регіональні проблеми ускладнилися настільки, що виникли збройні конфлікти, що призвели до значних людських жертв, руйнування цілого ряду країн. На такому тлі стан регіональних проблем у нашій державі виглядає більш-менш нормально. Але це тільки на перший погляд.
У дійсності ж вони досить гострі та є слідством кричущих диспропорцій у розвитку продуктивних сил окремих регіонів України, істотних розходжень у рівнях соціально-економічного розвитку територій, слабкого й неефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Не можна забувати при цьому й про відсутність об'єктивних важелів інвестиційного, податкового й кредитно-бюджетного порядку, які б дозволяли справедливо розподіляти й перерозподіляти між регіонами наявні досить обмежені ресурси. У подібних умовах важко говорити про якісь збалансовані внутрішньо- і міжрегіональні відносини.