Вихідні положення шкіл та вчень про регіональні економічні дослідження. Управління регіональною економікою: цілі та завдання

Складність і одночасно значимість рішення цих проблем підсилюється ще й тим, що буквально кілька років тому в Україні про власну регіональну політику навіть не згадували.

Управління соціально-економічними процесами в регіонах — це серцевина політики. Без упорядкування й ґрунтовної систематизації взаємин Центра з територіями владні структури різних рівнів просто не зможуть позитивно вирішувати будь-які серйозні соціально-економічні завдання в будь-якому регіоні країни.

Ось чому як ніколи актуальна розробка й реалізація жорстко витриманої в законодавчому плані практичної діяльності держави (як прямої, так і непрямої) у всіх регіонах країни — з одного боку, і визначення сфер інтересів, прав і методів діяльності регіональної влади всіх рівнів для того, щоб кожний регіон міг проводити власну соціально-економічну політику по реалізації тих або інших місцевих цілей і завдань — з іншої.

Тільки при цій умові можна виробити збалансований механізм взає-модії центральних і місцевих органів влади, застрахуватися від однобокого рішення тих або інших питань, забезпечити реальну єдність загальнодержавних і регіональних інтересів.

У зв'язку з вищевикладеним виникає необхідність у науково обґрун-тованих узагальненнях і практичних рекомендаціях з налагодження й удо-сконалення управління соціально-економічними процесами в регіонах.Звичайно, різні аспекти окресленого кола питань досить докладно досліджували вітчизняні й закордонні вчені — фахівці в галузі економіки, соціології, географії, екології І. О. Александров, В. М. Архангельський, Б. В. Буркинський, В. Г. Виноградський, К. Девіс, С. И. Дорогунцов, Ф. Д. Заставний, Ф. Кнемайер, В. Л. Квінт, П. С. Коваленко, Н. І. Ларін, І. І. Пукінов, В. К. Мамутов, П. Марлен, М. М. Паламарчук, В. О. Поповкін, П. Сельф, О. В. Степаненко, О. Г. Топчиєв, Б. В. Фінагін, В. С. Хорєв, М. Г. Чумаченко, Ж. Шабо, Р. І. Шкіпер та ін. Але незважаючи на велику кількість наукової літератури по даній проблематиці, чимало питань вимагають подальшої розробки. Це стосується управління соціально-економічними процесами в регіоні як у цільній системі; принципів виділення й функціонування в її складі окремих підсистем; розробки організаційно-економічного механізму управління, що ефективно реагує на будь-які істотні зміни в соціально-економічній сфері регіону; ролі самоврядування в розвитку території; проблем управління великим містом тощо.

До того ж, винятковий динамізм подій останніх років як у країні в цілому, так і в її окремих регіонах, зміни, що відбуваються буквально з "калейдоскопічною" швидкістю, вимагають не лише переосмислення й відновлення раніше накопиченого досвіду, але й розробки нових теоретико-методологічних основ і механізмів системи керування соціально-економічними процесами на місцях.

Не випадково в Конституції України (ст. 132) вказується на те, що територіальний устрій України ґрунтується на принципах єдності й цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації в здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічні й культурні традиції.

Уряд розробив і вніс на розгляд Верховної Ради вже другий варіант проекту Концепції державної регіональної економічної політики.

Саме вкрай важливе значення наукових досліджень проблем удосконалення управління соціально-економічними процесами, методології й основних напрямків розвитку й удосконалювання системи управління соціально-економічними процесами в регіонах, а також пошук шляхів практичної реалізації результатів дослідження й обумовили актуальність даної теми.

Усі теоретико-методологічні аспекти цієї проблематики охопити просто неможливо. Тому в якості теоретико-методологічних завдань виділяється наступне коло проблем:

• критичне переосмислення всього спектра питань, характерних для сформованої практики управління соціально-економічними процесами в регіонах;

• визначення критеріїв і здійснення класифікації системоутворювальних факторів регіонального комплексу;

• побудова моделі регіонального управління, що ґрунтується на використанні різнорівневого дерева ланцюгів, програмно-цільових методів управління збалансованим розвитком регіонів;