Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства
Лiнiйнi рубежі (захисні лісосмуги, вали-тераси, вали-дороги, буфернi смуги з багаторічних трав) відмежовують у натурi на їх запроектовану ширину проорюванням борозни з верхнього боку по схилу i наорювання валика трьома проходами вскладок плужними агрегатами з нижнього боку. Для запобiгання лiнiйній ерозiї вздовж борозен зі схилом понад 0,010 роблять розриви верхньої борозни, виглиблюючи плужний агрегат через 50–100 м.До розробки проектiв на будiвництво гiдротехнiчних протиерозiйних споруд, створення захисних лiсових насаджень по лiнiйних рубежах формують тимчасові буферні смуги з багаторiчних трав. Постiйнi й тимчасові буферні смуги на мiсцi запроектованих лiнiйних рубежiв створюють в період перенесення проектів у натуру. Тимчасові буферні смуги є осьовою лінією при здійсненні топографічних зйомок для розробки робочих проектiв будiвництва гiдротехнiчних протиерозiйних споруд.
Структура посівних площ і сівозміни. Всі сівозміни в контурно-меліоративній системі землеробства базуються на принципах їхньої ґрунтозахисної ролі, оптимального набору і чергування сільськогосподарських культур з урахуванням протиерозійної здатності останніх та розміщення по оптимальних попередниках із дотриманням допустимих періодів повернення культур на попереднє місце вирощування. Загальним принципом формування системи сівозмін із забезпеченням високої продуктивності всіх культур є спроможність їх запобігати ерозійним процесам, ефективно використовувати вологу, відновлювати родючість ґрунту, зокрема підтримувати бездефіцитний баланс гумусу, та створювати оптимальний фітосанітарний стан ґрунту при відносно незначних витратах хіміко-техногенних ресурсів.
Захисна роль сівозмін поряд з протиерозійною здатністю культур забезпечується розміщенням їх упоперек схилів та контурно, застосуванням ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур протягом усього року. В разі потреби цей агротехнічний комплекс доповнюють протиерозійними заходами постійної дії — лісосмугами, водорегулювальними валами різних типів, буферними смугами з багаторічних трав.
На землях І ЕТГ розміщують зернопарові та зернопросапні сівозміни, насичені при необхідності такими просапними культурами, як цукрові буряки, соняшник, кукурудза. Отже, інтенсивне землеробство локалізується на повнопрофільних і слабозмитих високородючих ґрунтах плато й схилових ділянках крутістю до 30 з метою підвищення ґрунтозахисної ефективності польових сівозмін, особливо на полях, зайнятих парами та просапними культурами, застовують смугове розміщення парів і просапних культур із культурами високої ґрунтозахисної здатності або розміщення на них вузьких (в 2–3 проходи посівного агрегату) буферних смуг із багаторічних трав. Для підтримання як мінімум бездефіцитного балансу гумусу в цих сівозмінах використовують усі резерви органічних добрив, у тому числі відходи рослинництва, гній, компости, сидерати. Якщо немає можливості забезпечити бездефіцитний баланс гумусу при зазначених умовах, змінюють набір культур у сівозміні зменшенням питомої ваги просапних і збільшенням зернових колосових, бобових культур і багаторічних трав. Ефективним біотехнологічним засобом захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозій у полях сівозмін є проміжні, післяжнивні й післяукісні посіви.
На землях ІІ ЕТГ із слабо- та середньоеродованими ґрунтами впроваджують зерно-трав’яні сівозміни з насиченням багаторічними травами залежно від складності рельєфу до 40–60% та культурами суцільного посіву — однорічними травами, зерновими колосовими. Землеробство на цих землях базується на біологічних принципах, а гумус відтворюється за рахунок багаторічних трав та рослинних решток, переважно соломи.
На територіях з улоговинним рельєфом і строкатим ґрунтовим покривом, дрібноконтурними ділянками окремо виділяють нееродовані та ерозійно небезпечні ділянки і на них організовують самостійну плодозміну (ротацію культур) у часі без об’єднання елементарних ділянок в окремі поля сівозмін.
Захисна роль рослинності. У природі рослини виконують основну роль у захисті ґрунту від водної та вітрової ерозій. Покритий природною трав’яною і деревно-чагарниковою рослинністю ґрунтовий покрив мінімально зазнає руйнівної шкоди крапель дощу і змиву ґрунту поверхневими водами, а розгалужена її коренева система підвищує протиерозійну стійкість ґрунту. Відмираючи, листя і стебла рослин, їхні корені постійно поповнюють ґрунти органічними речовинами, сприяють нагромадженню гумусу. Мікроорганізми та ґрунтова мезофауна, переробляючи відмерлу органічну масу в доступні для підтримки життєдіяльності рослинного покриву поживні речовини, розпушують ґрунти і підґрунтя, сприяють поліпшенню їхніх агрофізичних властивостей, водопроникненню дощових і талих вод, нагромадженню вологи, створенню сприятливого водно-повітряного режиму для рослин, запобіганню дії ерозійних процесів.Внаслідок людського фактору, у тому числі зростання питомої ваги розораних земель, періодично, протягом року, збільшуються площі, не покриті рослинністю. Це і поля сівозмін, зайняті чорними парами, й поля, зорані на зяб після збирання врожаю в літньо-осінній період до сівби і розвитку наступних сільськогосподарських культур. На таких відкритих площах, не захищених рослинністю, активно розвиваються ерозійні процеси від дощових і талих вод, шкідливих вітрів, при обробітку ґрунту без здійснення протиерозійних заходів. Відбуваються розмивання та змивання поверхневого шару ґрунту, його руйнування і видування вітрами, особливо під час пилових бур, втрачаються з продуктами ерозії поживні речовини, знижується родючість ґрунтів.