Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства

Принципово важливим є не лише визначення оптимального співвідношення угідь, але й мінімально необхідної площі індивідуального природного біоценозу, а також оптимальної структури їх розміщення на території агроландшафту. При оптимальному розміщенні ділянок із природною рослинністю можна при їхній загальній меншій площі досягти більшого природоохоронного ефекту, ніж при необґрунтованому розміщені таких ділянок, навіть за умови, що вони займають значно більші площі в агроландшафтах.

Отже, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливих завдання: 1) визначення оптимального співвідношення угідь; 2) встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю; 3) планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури угідь.

З метою створення ґрунтоводоохороних агроландшафтів високого ступеня саморегуляції з мінімальними витратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб’єкта землекористування, у тому числі й при паюванні, в інтересах, насамперед, збереження природоохоронного каркасу ландшафту як основи сталого розвитку агросфери, поліпшення умов життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах належать:

•оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнта використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;

•захист ґрунтів від ерозії та деградації, збереження і відтворення їхніх корисних властивостей;

•створення життєвого простору для дикої флори і фауни;

•підтримання біорізноманіття, у тому числі збереженням генофонду запилювачів та ентомофагів.

До екологічно нестійких чинників належать:

•висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, зокрема водозборів малих річок;

•створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;

•ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

•розораність схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водостоків і зарегульованих улоговин;

•забрудненість ґрунтових і поверхневих вод продуктами ерозії та залишками агрохімікатів, іншими хімічними реагентами;

•негативний баланс органічної речовини і біогенних елементів в агроекосистемах.

4.6.3. Основні принципи ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства

Найефективніше забезпечити захист земель від водної й вітрової ерозій та їх раціональне використання й охорону, оптимізувати структуру сільськогосподарських ландшафтів дає можливість введення контурно-смугової системи землекористування. На землях сільськогосподарського призначення цим вимогам відповідає ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території.

Така система землеробства була розроблена в Інституті землеробства у співдружності з іншими науковими установами в 1975–1985 роках і вперше реалізована у практиці на території одного з базових господарств (площа 3,5 тис. гектарів) Обухівського району Київської області. В умовах складного рельєфу та високої потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів і високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва вперше в Україні було здійснено системний підхід до розв’язання проблеми формування екологічно стійких агроландшафтів, запобігання водноерозійним процесам, зарегулювання поверхневого стоку, підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, створення сприятливих умов для відтворення дикої флори та фауни. Ця наукова розробка в 1991 році одержала Державну премію України в галузі науки і техніки.