Туристичні інвестиції у Карпатському регіоні

Перебування іноземних туристів у нашій країні схарактеризоване такими показниками. Упродовж трьох днів іноземний турист витрачає в Україні приблизно 520 дол. США (сюди входять витрати на проживання, проїзд, фотоплівку). У 2000 році туристична сфера становила 9% ВВП або 20% експортних послуг, які принесли Україні 400 млрд дол. США (згідно з дослідженнями Олени Зайкіної, доцента Київського інституту туризму, економіки та права) [3]. За рік Україну в середньому відвідує 12 млн туристів з різних країн світу. Це число зростає за рахунок збільшення напливу туристів із країн Центральної Європи, Балтії, СНД, які після подій 11 вересня 2001 року почали надавати перевагу відпочинку на курортах Криму і Карпат. Дохід від цих 12 млн туристів – 6,2 млрд грн. Валерій Цибух, Голова Державної туристичної адміністрації України, наголошував, що Україні потрібно брати приклад із таких країн, як Польща, Чехія, Туреччина, які „розвинули власну туристичну інфраструктуру до такого стану, що можуть жити за її рахунок”.

Україна має багаті туристично-рекреаційні ресурси, які при належному їх використанні сприяли б швидкому, високому та ефективному розвитку туристичної індустрії. Незважаючи на певні зрушення, подальший розвиток туризму гальмується багатьма причинами, серед яких найсуттєвішими є відсутність туристичної інфраструктури, повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази туризму.

В Україні затверджена Державна програма розвитку туризму на 2002 – 2010 роки (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1402 від 4.09.2003 р.). Її мета – створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Ця програма є одним із інструментів здійснення державної регіональної політики у сфері туризму. Одним із її пріоритетних напрямків є заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки. Особливого значення в контексті виконання цих завдань набуває регіональна інвестиційна політика у сфері туризму.Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових, економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовані на стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів, раціональне використання природного, виробничого, трудового потенціалу, створення сприятливих умов життєдіяльності населення, забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства [4, с.28].

У нашій країні існують значні відмінності і суперечності між окремими регіонами, зокрема у рівнях концентрації промисловості. Загострення економічних, екологічних і соціальних проблем у регіонах вимагає регулювання їх розвитку через установлення пріоритетів, тобто надання переваг окремим галузям господарства або видам діяльності. Особливо актуальною є проблема забезпечення населення робочими місцями, тобто розвиток галузей і видів діяльності, які могли б запобігти масовому вивільненню робочої сили і водночас сприяли створенню нових робочих місць. Активна регіональна політика в умовах реформування в країні відносин власності, реструктуризації економіки передбачає вироблення програм, які базуються на пріоритетах, встановлених державою для окремих регіонів. Для ряду регіонів стратегічною і пріоритетною галуззю є туризм. До них не відносяться Придніпровський, Донецький, Північно-Східний економічні райони, де склалися потужні індустріальні комплекси. Пріоритетною галуззю туризм став для Карпатського регіону.

Інститутом регіональних досліджень НАН України разом із Міністерством економіки України та обласними адміністраціями була розроблена „Державна програма соціально-економічного розвитку Карпатського регіону”. Нею передбачено формування у Карпатах високорозвинутого рекреаційно-туристичного та лікувально-оздоровчого комплексу міжнародного значення. Для підтвердження обгрунтованості такого вибору можна навести такі основні аргументи:

1)наявність багатої природно-ресурсної та історико-культурної бази рекреаційно-туристичного комплексу (800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод у поєднанні із сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку санаторно-курортної бази; Карпати не мають альтернативи щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів);

2)вигідне географічне положення у центрі Європи на кордоні із п’ятьма країнами;

3)фактор територіальної забезпеченості суспільних потреб у рекреаційних послугах. В Україні є три регіони, які можуть задовольняти потреби у рекреаційних послугах, - Кримський, Причорноморський, Карпатський. На фоні перевантаження перших двох і зростання попиту Карпати виступають фактично єдиною територією, яка може задовольнити попит населення на оздоровлення і відпочинок;