Сільське господарство північно-східного району
Відомо, що природа – єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа – взаємопов’язані. Зв’язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів – взаємозалежні.
Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем.Нажаль протягом тисячоліть людина посилено втручалась в природу, не дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнились відносини суспільства і природи в 20 ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишне середовище. Через різке збільшення кількості населення , і інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.
Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6млн.га родючих земель; 11 млн.га лісу вирубається, гине від пожеж або забруднення довкілля. Внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище “парникового” ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки СО2 , випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.
Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст , змиті з полів в добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцями зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафто-паливний. Через забруднення води гине флора і фауна морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.
Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.
Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку такі значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.
Наприклад погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є 2 напрями наукової та суспільної думки: песимістична та оптимістична.
Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношенням народжуваності та смертності, темпів економічного зростання , умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.
Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.[5]
Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального використання природи.
Освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов’язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв’язання проблем не можливе без використання науково-технічного прогресу.
В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха.
Але проблема забезпечення продовольством полягає не в тому , що в світі не вистає с/г продуктів, а тому , що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах , що розвиваються , продуктивність сільського господарства ще занадто низька. Отже, шлях до розв’язання проблеми полягає в тому , що необхідно шукати можливі шляхи підвищення продуктивності сільського господарства. [2]