Сільське господарство північно-східного району
Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних пасовищах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.
Приблизно 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови в цілому по державі становили 2918 кг.
Напрям тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Наприклад , велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробських районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло , сир, молочні консерви.
Поблизу міст і особливо в зерновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м’яса та яєць. За останні роки м’ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період – з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щорічно – близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту.
Але завдяки застосуванню машин та електроенергії почали менше розводити робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів’я коней з часів колективізації постійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат , Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.
Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо у південних – тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В останні два десятиріччя виробництво кролячого м’яса в Україні досягло 69-80 тонн на рік. Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (200 тис.га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білого амура, ляща, товстолобика, судака та ін.У державі організовано кліткове звірництво і практично у всіх областях розводять нутрій , норок, песця, ондатру.
В Україні є і бджільництво , яке має тут давно історично сформовану продукцію. Ця продукція за княжих часів була важливою статтею експорту. Але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвело до занепаду бджільництва в 18 ст. У 19 ст. відомий український пасічник П. Прокопович вперше в світі виготовив рамковий валик, в результаті чого бджільництво на Україні почало відновлюватися.[2]
2.Основні передумови розвитку і фактори розміщення території .
Продуктивність праці та рентабельність сільського господарства.
Інтенсивне відтворення це коли приріст обсягшу продукції відбувається за рахунок зростання продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу прискорення виробництва, а також поліпшення її матеріального стимулювання і оргшанізації.
Екстенсивне – коли обсяг продукції збільшується за рахунок залучення додаткових трудових та виробничих ресурсів.
На сучасному етапі актуальними питаннями розвитку аграрного сектора економіки є аналіз стану соціального напрямку розвитку трудових ресурсів в Україні, яка входить у новий період перебудівних процесів, пов’язаних не тільки з економічною , але й з банківсько-фінансовою сферою.