Сільське господарство північно-східного району

В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Звідси випливає основна мета теми -- з”ясувати особливості с/г виробництва в Україні, його роль в соціально-економічному процесі, розкрити сутність орендних відносин і основні тенденції та перспективи різних форм господарювання у с/г за умов соціально-орієнтованої ринкової економіки України.

Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування – перша умова життя безпосередніх виробників. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві як і в інших галузях суспілного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.

У с/г велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпеченняві відповідним набором , комплексом різної сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала міжсезонний період, то має бути універсальною.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця витрачається з перервами , пов’язаними із зростанням і визріванням рослин, протягом року.

В с/г існує велика залежність результатів виробництва від погодних умов, зокрема у південній частині України часті посушливі роки – врожай зменшується. Крім того у с/г не має того монополізму у виробництві, який є у підприємстві. В Україні с/г продукцію виробляють 8,6 тис. колгоспів , 2,6 тис. радгоспів , сотні тисяч особистих підсобних господарств. Ця обставина має історичне значення для умов формування соціально-орендованої ринкової економіки, оскільки створює кращі можливості для конкуренції різних форм власності, а тим самим для зростання ефективності виробництва.[3]

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

1 Значення та структура сільського господарства

1.1. Основні риси землеробства

Основною рисою в розвитку с/г є земля, природна родючість якої є дуже висока. В Україні історично сформувався тип селянина, який успадкував у себе багатовіковий досвід обробляти землю та розведення худоби , любов до с/г праці, бажання і вміння працювати. І в продовж тривалого історичного часу в Україні переважало сільське населення , в основному зайняте землеробською працею, допоміжними промислами, виготовленням простих селянських знарядь. За рахунок селянських робіт – основних носіїв національно-культурної свідомості та духовності народу, його звичаїв, традицій поповнювалося швидко-зростаюче міське населення. Відрив від традиційного національно-культурного і мовного середовища в умовах посилення “переміщування” народів.

Проведення в східній Україні в 30-х роках колективізації і посилення “класової боротьби” проти середніх і заможних селян, більшість яких одержали землю лише на початку 20-х років, негативно вплинуло на загальний розвиток села, духовність села, призвело до відпливу його жителів у міста, в інші регіони, до втрати набутого століттями виробничого досвіду, творчої ініціативи і бажання трудитися на землі.Праця в с/г стала непрестижною, а рівень її оплати був дуже низьким , часто лише символічним, селяни жили переважно з невеликих присадибних ділянок , сплачували високі податки( в тому числі протягом тривалого часу за кожне фруктове дерево).

Низьким рівнем розвитку зі збереженням натуральних форм господарювання наявністю великих поміщецьких землеволодінь і малоземельних селян, їх інтенсивною постійною та сезонною міграцією характеризувалися західно-українські села, які на початку 50-х років, тобто після колективізації, пройшли приблизно такий же шлях, як у свій час села східної України.

Після земельної реформи 1861 року загальна площа селянських господарств. За рахунок продажу поміщицької землі за 1860-1916рр. зросла на 41%. На східно-українських етнічних землях землезабезпеченність була значно вищою ніж на заході.