Територіально-виробничі комплекси України

У перспективі Україна повинна стати державою високоінтенсивного сільського господарства. Тому для нього необхідно створити відповід¬ну індустріальну базу, основою якої слугувало б високо розвинуте сільсь-когосподарське машинобудування. Випускові технічно досконалих, неметаломістких, насичених електронікою і автоматикою, дуже високо-продуктивних машин і обладнання для комплексної механізації вироб¬ничих процесів у господарствах усіх форм власності треба надати пер¬шочергового значення. Паралельно з розвитком сільського машинобуду¬вання повинні розвиватися хімічна, тукова, мікробіологічна, комбікор¬мова та інші галузі промисловості, які б змогли повністю забезпечити сільське господарство промисловими засобами виробництва і предмета¬ми праці. При його повному ресурсному забезпеченні воно може стати великим товаровиробником багатьох видів продукції землеробства і тваринництва, а також продуктів їх переробки. В майбутньому Україна має всі передумови, щоб стати великим товаровиробником твердих і силь¬них сортів озимої пшениці, пивоварного ячменю, молока, яловичини, м'ясної та беконної свинини, цукру, олії, спирту, крохмалю, м'ясних, плодово-ягідних і молочних консервів та багатьох інших видів продук¬ції. АПК України має являти собою добре структуровану, збалансова¬ну виробничу систему з високою ефективністю агропромислового вироб¬ництва, здатну повністю забезпечити внутрішні потреби країни у продо¬вольстві, а також вивозити значну його кількість на світовий ринок.

Структурна перебудова економіки України не можлива без нового економічного районування, суть якого полягає у визначенні ТВК (еко-номічних районів, підрайонів, промислових вузлів, вільних економічних зон). Тільки після його здійснення можна за допомогою конструювання і моделювання спроектувати їх функціонально-компонентну і територі¬альну структури, а потім уже прогнозувати розвиток кожного економіч¬ного району на перспективу. Економічний район — це категорія регіо¬нальної економіки, економічної та соціальної географії. Тому фахівці з цих напрямів повинні взяти найбільшу участь у такій роботі. Науково обґрунтований поділ на економічні райони, що історично склалися в про¬цесі територіального поділу праці та розвитку продуктивних сил, дозво¬лить більш цілеспрямовано управляти їх розвитком на основі плануван¬ня, конструювання і прогнозування на далеку перспективу. Утво¬рення і розвиток економічних районів відбуваються як об'єктивний про¬цес територіального поділу праці і мають свої особливості на різних ета¬пах економічного розвитку країни. В умовах перебування України у скла¬ді колишнього СРСР вони формувалися і розвивалися під впливом за-гальносоюзного поділу праці. З утворенням Української держави доко¬рінно змінюється і її економічна функція, яка тепер полягає у забезпе¬ченні стабільного розвитку господарського комплексу, підвищенні його економічної ефективності та життєвого рівня населення. Поділ країни на економічні райони, що характеризуються господарською своєрідністю і сталістю внутрірайонних зв'язків, дозволить диференційовано керувати розвитком економіки країни в територіальному розрізі. Економгеографами вже зроблено перші спроби економічного районування. Але ос¬таточної сітки економічних районів ще немає. Тим часом на території України вже досить чітко визначилися певні ТВК, розвиток яких мож¬на прогнозувати на перспективу. Найбільш чітко серед них виділяється Донбас.

Основними галузями промисловості, що визначають його структуру і виробничу спеціалізацію, є вугільна, хімічна, коксохімічна, чорна і ко-льорова металургія, важке машинобудування і електроенергетика — ті, які є найбільш природомісткими і створюють найбільше техногенне навантаження на природне середовище. Щороку тверді відходи промисло¬вості сягають майже 500 млн. т (проти 1680,5 млн.—у цілому по Украї¬ні).

3. ТЕРИТОРІАЛЬНО ВИРОБНИЧІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ.В Донецькій і Луганській областях знаходяться 1200 териконів, з яких майже 900 горять. Місцеві територіальні можливості щодо складу¬вання нових відходів уже давно вичерпано. Щороку до річок і водойм скидається 3200 млн. м3 забрудненої води (проти 17435 млн. м3—у ці¬лому по республіці). На колектори стічних вод перетворилися всі річки Донбасу, а їх вода стала не придатною для господарського використан¬ня. Шкідливі викиди до атмосфери становлять 3400 тис. т на рік (проти 10015 тис. т—в цілому по Україні). Рівень забруднення природного се¬редовища перевищує граничне допустимі норми в 25—ЗО разів, а по де¬яких інгредієнтах — навіть у 100 разів. За цими показниками Донбас посідає 1-е місце у світі. На відміну від інших районів, він опинився у найважчому, кризовому становищі. Спрацювання ОВФ у промисловості та сільському господарстві коливається в межах 58—89 %. Застаріле устаткування, відсталі технології, дуже низький рівень НТП стали го¬ловними причинами не комплексного використання сировини, надміру ве¬ликих відходів, забруднення навколишнього природного середовища і випуску низькоякісної продукції.

Отже, для Донбасу важливе значення матимуть, насамперед, ін-вентаризація нагромаджених промислових відходів, встановлення у їх складі всіх корисних компонентів, які можуть бути використані як вто¬ринна сировина. Згодом необхідно розробити технології утилізації та використання всіх цих відходів. Наявність великої кількості териконів, відвалів і флотаційних хвостів є наслідком не комплексного використан¬ня сировини.

А тим часом багато з елементів, які складають їх, можуть бути використані в інших галузях промисловості. Наприклад, відходи чорної металургії, теплових електростанцій, коксохімічних і хімічних підприємств являють собою цінну сировину для виробництва будівель¬них матеріалів. Отже, ця галузь промисловості повинна комплексувати. ся з уже існуючими.