Територіально-виробничі комплекси України

• демонополізація галузі,

• залучення вітчизняного та зарубіжного приватного капіталу,

• створення сучасного регульованого ринку телекомунікацій.

Для розв'язання вказаних завдань необхідно знайти компроміс між інтересами держави, яка відповідає за інфраструктурні системи життєзабезпечення суспільства, та інтересами приватних власників, які забезпечують надходження інвестицій та інновацій у галузь.

Основним напрямом розвитку техніко-технологічної основи галузі є реконструкція та розширення ємності мереж, а також Їх цифровізація. Цифрові системи передачі у поєднанні з волоконно-оптичними кабелями дозволяють значно збільшувати ємність станцій телефонного зв'язку. Також вони дають змогу створювати комбіновані станції, які використовуються на місцевих, міжміських та міжнародних мережах зв'язку.

2. ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНЙЧИХ КОМПЛЕКСІВ УКРАЇНИ

Господарство кожної незалежної держави являє собою структуровану систему, в якій усі галузі матеріального виробництва і сфери гос¬подарської діяльності організаційно, економічно і технологічно взаємо¬зв'язані, а її функціонально-компонентна і територіальна структури під¬порядковані максимальному забезпеченню населення продовольчими і промисловими товарами, постійному підвищенню його життєвого рівня, розширеному відтворенню в природі й суспільному виробництві, раціо¬нальному використанню природних багатств.Структурна перебудова господарського комплексу постає першочер-говим і головним завданням нашої держави. З огляду на це, істотно зро-стають роль і значення конструктивної та регіональної економік. Пер¬ша з них має бути націлена на конструювання і моделювання нових те-риторіально-виробничих комплексів, а друга — на розробку конкретних практичних заходів, спрямованих на підвищення економічної ефектив¬ності їх функціонування. Формування територіально-виробничих комп¬лексів (ТВК) — це складний і тривалий процес, який ґрунтується на за¬кономірностях територіального поділу праці. Кожний ТВК повинен яв¬ляти собою збалансовану та інтегровану систему, відзначатися комп¬лексністю, єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система ТВК виступає складовою господар¬ського комплексу держави, основною ланкою територіального поділу праці.

Одним з головних завдань теорії та практики комплексоутворення е розробка принципово нових методичних положень територіального пла-нування, проектування і моделювання територіально-виробничих утво¬рень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практич¬ний зміст територіальної організації суспільного виробництва. Створен¬ня її високоефективних форм в умовах самостійності української дер¬жави і розвитку ринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання і моделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремих інтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність її функціонування, слід розпочати конструю¬вання і моделювання «системи систем», а для цього потрібне досить чіт¬ке її трактування. Вона повинна являти собою комплекс економічно, ор-ганізаційно і технологічно взаємозв'язаних головних, допоміжних і об-слуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюють єдину ін-теграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективне функціонування, необхідним є їх комплексно - пропорціональний розвиток.

Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивних сил Ук¬раїни НАН України, яка вже багато років займається прогнозуванням розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично про¬гнозувала розвиток не комплексів, а суми галузей на території республі¬ки та її окремих районів. Хоча в умовах планової економіки такі прог¬нози і створювали певну наукову основу для розвитку продуктивних сил, але комплексно - пропорціональне забезпечення всієї господарської сис¬теми та її збалансованість не вдавались.

Як наслідок, ми одержали структурно незавершене, незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрам високоефективного господар¬ського комплексу. Основною причиною такої ситуації стало те, що тео¬рією комплексів і комплексоутворення займалися переважно економгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозу¬ванні їх функціонально-територіальної структури на перспективу, у ви¬борі територій і майданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектна діяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формування наукових основ організації ТВК. До остан¬нього часу має місце значний організаційний розрив між теорією і прак¬тикою реального проектування комплексів. Для ліквідації такого роз-риву до розробки теоретичних основ комплексоутворення, конструюван¬ня і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхідно залуча¬ти спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-дос¬лідних і проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічні моделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кіль¬кісних параметрів складніших і масштабніших інтеграцій.