Територіально-виробничі комплекси України

Практика нового господарського будівництва в Україні ставить пе¬ред економічною наукою завдання розробити такі системи територіаль¬ної організації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перс¬пективу не як суму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках. Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарні комплекси, а більш складні територі¬ально-виробничі утворення.

Саме в цьому полягає наукове забезпечення високоефективного розвитку господарства України.Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного ви-робництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробни¬чий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, га¬лузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделю¬вання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її по¬треб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матері¬ального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та ін¬ших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробни¬цтва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих пот¬реб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових мож¬ливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матері¬ального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому еко¬номічному просторі.

На основі оцінки ресурсної забезпеченості території, територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічних зон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі, підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими мо¬жуть забезпечити формування нових ТВК з принципово новими функці¬онально-компонентною і територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами. Отже, основним завданням конструктив¬ної та регіональної економік в умовах структурної перебудови має ста¬ти дальше вдосконалення територіальної організації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування, кооперування та інтегруван¬ня необхідно спроектувати такі територіально-виробничі системи (еко¬номічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забез¬печували розширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природному середовищі, і були максимально економічно ефективними.

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути зв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, за-безпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне вико-ристання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і ма-теріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякіс¬ної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Ха-рактеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарському комплексі та в світовому економічному просторі.

Структурну перебудову господарства України слід базувати на мак-симальному врахуванні об'єктивних законів розвитку продуктивних сил та їх територіальної організації, теорії та практиці комплексоутворення, використанні досвіду високо розвинутих країн світу, конструктивній і ре-гіональній економіках, перспективних конструкціях і моделях ТВК (еко-номічних районів, вільних економічних зон, промислових вузлів). Треба зауважити, що існуючі нині функціонально-компонентна і територіаль¬на структури України не відповідають вимогам незалежної держави і параметрам високоефективної економіки і тому потребують докорінної реконструкції, а ТВК—значного реформування та пере спеціалізації. З огляду на це, в Україні необхідно розробити і прийняти на урядовому рів¬ні довгострокову програму докорінної структурної перебудови національ¬ної економіки. Вона має передбачати будівництво нових промислових підприємств (які в поєднанні з уже існуючими покликані створити струк-турно завершену, збалансовану і високоефективну господарську систе¬му); повну модернізацію і переведення на нові технології існуючих про¬мислових підприємств і всіх провідних галузей; удосконалення їх тех¬нологічних і фінансово-економічних взаємозв'язків; комплексування всіх видів транспорту (автомобільного, залізничного, річкового, морського і повітряного) у єдину, добре налагоджену транспортну систему респуб¬ліки; здійснення економічної реформи; залучення всіх економічних ме¬ханізмів стимулювання розвитку продуктивних сил.

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким, неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріале- і трудомістким га¬лузям виробництва (це — сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне, технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, при-ладобудування, електронна, електротехнічна, радіотехнічна і комп'ю¬терна галузі промисловості). Паралельно мають відбуватися модерні¬зація і переведення на нові технології всіх базових промислових галузей, тобто чорної та кольорової металургії, важкого і середнього машинобу¬дування, електроенергетики і промисловості будівельних матеріалів.Сільськогосподарські ресурси дозволяють набагато збільшити по¬тенціал харчової промисловості, і зокрема — таких її підгалузей, як бо-рошномельна, хлібопекарська, макаронна, круп'яна, комбікормова, плодоовочеконсервна, виноробна, харчосмакова, кондитерська та ін. Не-обхідно здійснити реконструкцію і переведення на нові технології цук¬рової промисловості, а також прискорений розвиток молочної та м'ясної. Далеко відстає від потреб і сировинних можливостей легка промисло¬вість, а найбільше — її текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва та ін. підгалузі. Отже, промисловий потенціал України може бути збільшений за рахунок і цих галузей.