Доказ у публічному виступі
Впливова сила аналогії часто збільшується завдяки гу¬мористичному порівнянню. Гумор прихиляє слухачів на бік промовця і нерідко допомагає йому зробити слухачів немовби своїми «спільниками», довести свою правоту.
Оратор користується не лише одним із зазначених ме¬тодів логічного мислення. Він зобов'язаний, як говорив М.Г. Чернишевський, використати всі можливі логічні засоби для доведення питання до «найпрозорішої ясності». Оратор неодмінно користується й аналізом, і синтезом в єдності їх, адже без аналізу немає синтезу. Доповнюють одна одну також індукція та дедукція. Загалом, всі логічні методи органічно взаємопов'язані: індукцію звичайно су-проводить аналіз, дедукцію підтримує синтез і т. ін.
Помилки в демонстрації, які породжені відсутністю логічного зв'язку між аргументами та тезою, так зване уявлене прямування.
Логічність промови неможлива без її цілеспрямованості, тобто підкореності всіх висунутих положень основній меті, доведенню головної ідеї.
Окремі судження в промові підпорядковані логічним законам, правилам логіки. Логічний зв'язок суджень утво¬рює, формує умовивід. Це, зокрема, стосується судової промови. Відомий російський юрист П. Сергеїч (П.С. Проховщиков) вважав, що промову слід складати і виголо¬шувати як докладне логічне міркування. Крім того, кожна окрема частина міркування має бути викладена як само¬стійне логічне ціле, а ці частини, в свою чергу, поєднані в єдине ціле.
В ораторській промові використовується прямий доказ, в якому істинність тези безпосередньо слідує з істинних аргументів. Наприклад, у промові судового оратора прямий доказ використовується, коли роль аргументів виконують показання свідків, письмові документи, речові докази. Інформаційні докази (показання свідків, письмові доку¬менти) повинні бути обов'язково перевірені, і їх достовір¬ність повинна бути доведена. Ефективним у публічній промові вважається також непрямий доказ, який затвер¬джує істинність тези тим, що доводиться хибність антитези, тобто судження, яке суперечить тезі.
Хоча, за думкою фахівців, вплив прямого доказу вище, непрямий, у силу своєї «психологічності», також вельми ефективний у логіці викладання.
Як приклад непрямого доказу можна навести промову А.Ф. Коні зі справи про утоплення селянки Ємельянової її
чоловіком, промову О.І. Урусова зі справи Волохової, про¬мову Я.С. Кисельова зі справи Бердникова.
Нерідко судовий оратор використовує непрямі докази, про складнощі вживання яких говорив ще Н.П. Карабчевський; він же вдало сформулював вимоги, які пред'явля¬ються до них: «Непрямі докази, на відміну від прямих, можуть бути дуже тонкими, дуже легковажними самі по собі, але одна внутрішня властивість їм обов'язково повин¬на бути притаманною: вони математично повинні бути точними. Точними в розумінні своєї власної достовірності, якості та розміру. Друга неодмінна умова: щоб ці малі самі по собі величини давали усе-таки деякий реальний резуль¬тат, щоб вони уявляли собою одне безперервне сплетення ланків».
3. Закони логічного мислення
Мистецтво переконання передбачає знання і вміле за¬стосування законів логічного мислення.
Логічно, цілеспрямовано розвиваючи тему, оратору необхідно пам'ятати, що викладати матеріал слід, йдучи від простого до складного, від відомого до невідомого.
Не можна висвітлювати наступне питання, якщо оратор не впевнений, що зрозумілим і засвоєним є попереднє. Якщо слухачі не опанували проміжної ланки, вони втрачають інтерес до подальшого викладу, і таким чином зв'язок ора¬тора із слухачами розривається.
Логічне мислення, групування думок навколо централь¬ної ідеї досягається за допомогою зосередження всіх засобів діалектичної логіки і формальної логіки, що вивчають за¬кони логічного мислення. Тому доцільно розглянути за¬кони і прийоми логічного мислення і розкрити їх значення для красномовства.