Доказ у публічному виступі

2.Недотримання другого правила аргументації призводить до логічної помилки — «хибне коло», коли теза дово¬диться за допомогою аргументів, останні ж обґрунтову¬ються тезою: «факти не залишають сумнівів у тому, що умови в країні є такими, якими вони в дійсності скла¬лись» . В цьому випадку і теза, і аргумент виявляються непідкріпленими, «висячими в повітрі».

3.Порушення третього правила аргументації призво¬дить до помилки — «недостатність підстави». В цьо¬му випадку наводяться доводи, з яких не повністю випливає теза, яка доводиться. Наприклад, питання про народжуваність частіше всього пов'язується в нашій країні з економічними заходами, зокрема, за¬безпеченістю житлом, дитячими закладами. Частка істини в такому поясненні є. Але як свідчить статис¬тика, істина не тільки в цьому. Для вирішення даної проблеми необхідний цілий комплекс заходів, вклю¬чаючи соціальні та виховні.

4.Доказ тези підмінюється оцінкою особи. Така помил¬ка в логіці зветься доведенням ad hominern («до лю¬дини»), її припускаються, наприклад, тоді, коли, доводячи тезу «він добрий оратор», посилаються на те, що він хороша людина, активний громадський діяч тощо. Такі аргументи характеризують дану осо¬бу, але не висунуту тезу.

Цієї помилки припускаються й тоді, коли, ігноруючи факти і логічні докази, аргументують свою промову ви¬ключно посиланнями на авторитети, цитати. Зовні така промова може виглядати дуже переконливо. Але тільки зовні. Посилання на авторитети — прийом, вартий уваги, але ним не слід зловживати. Передусім авторитет має бути безперечним не тільки для оратора, а й для слухачів. Ши¬роко застосовуються посилання на думки найвидатніших учених, письменників і громадських діячів. Коли оратор не впевнений, що ці авторитети відомі слухачам, він пови¬нен стисло розкрити значення їх діяльності.

5.Підміна доказу апелюванням до почуттів аудиторії (доказ «до публіки»). Як відомо, ораторське мисте¬цтво — це вміння викликати певні почуття, емоції у слухачів. Однак чуттєве і раціональне в ораторській промові має перебувати в єдності, а не підміняти одне одним. Якщо оратор апелює лише до почуттів слуха¬чів, цим він порушує один з основних принципів промови — її науковість.

6.Оратор не доводить те чи інше положення, а приховує свої твердження словами: «загальновідомо», «усі знають», «ви, звичайно, знаєте». Цей прийом нази¬вають «підмащуванням аргументів». У такому разі більшість слухачів не наважується заперечувати, щоб не виявити своєї необізнаності з питання, що обговорю¬ється.

Враховуючи можливі логічні помилки у промові, вплив їх на слухачів, оратор повинен пам'ятати, що успіх промови досягається не кількістю аргументів, а якістю їх. «Аргумен¬ти не рахують, а зважують» — говорить давній вислів.

Аргументації, докази можуть бути двох типів. Перший тип ґрунтується недійсних обставинах справи. Факти, які використовує в такому випадку оратор, істинні, логіка без¬доганна, висновки правильні. Даний тип доказів називають логічним. Інший — ґрунтується на думках, почуттях тих, кого переконують, випливає з їх зацікавлення. Оратор на¬магається довести, що те, про що він говорить, відбиває інтереси слухачів, і тому це правильно. Такий вид доказів називають психологічним.До речі, слід мати на увазі деякі переваги психологічних аргументів над логічними. На це вказував ще французький філософ Жан Робіне (1735-1820). Він писав: «Дух судить завжди лише на підставі ідей, які йому повідомляють, а при¬страсть — спритний софіст, який приховує від неї (пристрас¬ті. — Примавт.) все те, що говорить проти неї, і надає йому в спокусливому вигляді все те, в чому вона хоче його пере¬конати...» І далі: «...Хай неправда викрита, — у пристрасті тисячі доказів, щоб пустити цю неправду знову в хід».

Про деякі переваги психологічних доказів над логічни¬ми свідчать і експериментальні дані. Дослідженнями вста¬новлено, що переконливість доказів визначається не стіль¬ки істинністю їх і логічною правильністю, скільки вико¬ристанням шляхів, до яких звичайно вдається людина, коли робить умовивід і приводить нові положення відпо¬відно до її минулого досвіду, поглядів, світогляду.

На дієвість аргументів під час переконування впливають такі чинники:

1)характер джерела інформації, тобто того, хто пере¬конує;

2)характер самої справи, тобто переконливість того, про що говориться;

3)характер аудиторії (тобто її соціальний склад і погляди), яку переконують;