Доказ у публічному виступі
4)характер і важливість погляду, який має бути змінений;
5)характер слухачів.
Оратор, який складає свою промову на дійсних обстави¬нах справи (особливо це стосується судового оратора), по¬винен навчитися досконало володіти логічним типом до¬ведення.
Мистецтво переконання передбачає знання і вміле за¬стосування демонстрації, способів поєднання тези й аргу¬ментів, тобто логічних методів мислення, до яких належать аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.
Аналіз — це розчленування, розкладання подумки або реально цілого па частини, елементи, компоненти, власти¬вості. Синтез — поєднання подумки або реально окремих частин, елементів в єдине ціле.
Ораторові необхідно логічно розчленувати об'єкт, про який ідеться, на складові частини, проаналізувати його. На цій стадії пізнання свідомо порушується цілісність пред¬мета, об'єкта. Тому конче потрібно удаватися до теоретич¬ного синтезу результатів аналізу, щоб систематизувати знання про об'єкт. За допомогою аналізу і синтезу досяга¬ється більша повнота опису, виявляються зв'язки, встанов¬люються структура явища, його сутність і закономірності, створюється певна теорія.
Індуктивний метод мислення передбачає перехід від часткового до загального. Спочатку оратор викладає окре¬мі факти, часткові спостереження і випадки. Відтак після аналізу оцінка їх переходить до загальних висновків, реко¬мендацій, порад.
Дедуктивний метод передбачає інший шлях мислення: перехід від сформульованого загального положення до окремих висновків, часткових прикладів і випадків.
Кожен з цих методів має свої переваги і хиби.
Індуктивний метод мислення дає змогу виходити з окре¬мих життєвих фактів і тим самим робить промову чіткою, переконливою. В процесі застосування індуктивного мето¬ду мислення розвивається здатність узагальнювати факти, вміння висувати й обґрунтовувати гіпотези. Однак індук¬тивний метод висвітлення матеріалу має і свої вади. Він не оформлює знання в логічно струнку систему і не забезпечує завершеного логічного обґрунтування висновків.
Дедуктивний метод мислення надає теоретичному мате¬ріалу логічної зв'язаності, обґрунтованості, послідовності і систематичності. Даний метод розвиває хист до логічно правильного мислення як мислення послідовного, несуперечливого, обґрунтованого. Однак можливості дедукції обмежені сукупністю найзагальніших положень, які покла¬дені в основу дедуктивної системи.
Зважаючи на це, необхідно щоразу визначати, який з цих двох методів висвітлення доцільно застосовувати в кожному конкретному випадку. Якщо матеріал важкий для засвоєн¬ня або аудиторія підготовлена слабо, потрібно не стільки обґрунтувати тему, скільки її роз'яснити. В усіх цих випад¬ках оратор вдається до індукції. За індуктивним методом складені, як правило, промови на мітингах, під час де¬монстрацій. Там, де положення, про які йдеться, істотно відрізняються від буденних уявлень слухачів, де вимагається суворий доказ цих положень, де роз'яснення змісту цих по¬ложень недостатнє, оратор використовує дедуктивний метод викладу матеріалу. Наприклад, висвітлюючи філософські положення Гегеля, варто вдаватися до методу дедукції.
Доведення за аналогією — це один з видів умовиводу, що виникає від часткового до часткового. Тут на основі схожості двох предметів за одними ознаками робимо висно¬вок про подібність їх за іншими ознаками. Використовува¬ти аналогію слід обережно. Перш ніж наводити порівняння, треба переконатися у можливості такого порівняння, у дійсній, об'єктивній схожості цих предметів, їх параметрів і властивостей.Іноді вправний оратор перетворює порівняння в алего¬рію, в розгорнутий образ, який не тільки переконує ауди¬торію, а й хвилює її, впливає на почуття і волю слухачів. Часто такі порівняння є засобами доказу. Вмінням ство¬рювати такі образи, картини, які вражали суддів і всю аудиторію, відзначалися судові промови відомого росій¬ського адвоката Ф.Н. Плевако. Адвокат вдається до ана¬логії у справі люторицьких селян, які звинувачувалися в опорі поліції. Прокурор намагається виявити ватажків, і тому Ф.Н. Плевако заперечує: «Ви не припускаєте такої незвичної солідарності, такої дивної одностайності без попередньої змови. Увійдіть у дитячу кімнату, де нянька забула вчасно нагодувати дітей, ви почуєте крики і плач, що лунають воднораз з декількох колисок. Була тут поперед¬ня змова? Хто викликав погодженість у дитячій кімнаті? Голод створив її, — робить висновок Ф.Н. Плевако. — Го¬лод викликав одночасно непокору поліції з боку люториць¬ких селян».