Доказ у публічному виступі

Аргументами, або доводами, називають такі вислов¬лювання, з яких з необхідністю випливає істинність тези. Аргументи відіграють роль підвалин, на яких засновується будова доказу.

Судді, наприклад, оцінюють правильність думки про¬курора та адвоката, насамперед, за ступенем значущості та цінності фактичного матеріалу. Тільки сила аргументів, їх переконливість мають значення для повного внутрішнього переконання суддів.

Особливо необхідні переконливі доводи на користь за¬стосування тієї чи іншої статті кримінального закону.

Розв'язання стратегічного завдання аргументації перед¬бачає дотримання низки логічних правил оперування аргументами. Правила ці такі: 1) аргументи доведення мають бути істинними, такими, що не підлягають сумніву;

2)істинність аргументів доводиться незалежно від тези;

3)необхідно, щоб аргументи не суперечили один одному;

4)у сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування даної тези.

В античній риториці аргументи розподілялися на вну¬трішні, тобто логічні, та зовнішні: факти, документи та ін., які вагомо та переконливо діють самі по собі. Крім того, виділялися ірраціональні доводи. їх найбільш розповсю¬джені види: волання до жалю та симпатії; звернення до авторитетів, традицій, до почуття поваги; це так звані ар¬гументи до співчуття, до особи, а не до сутності питання; вони використовуються замість об'єктивної оцінки зло¬чину. Велике значення в таких випадках має красномовство оратора, його упевнений тон, пафос промови. Такі аргумен¬ти знаходимо в промовах Ф.Н. Плевако, напр.: «Плевако... згадавши слова обвинувача, сказав голосом, який йшов із душі в душу: «Вам говорять, що він високо стояв і низько впав, і в ім'я цього вимагають суворого покарання, тому що з нього повинно «спитатися». Але, панове, ось він перед вами, він, який стояв так високо! Подивіться на нього, по¬думайте про його розбите життя — хіба з нього вже недо¬статньо запитано? Пригадайте, що йому довелось перетер-піти в неминучому очікуванні цієї лавки і під час перебу¬вання на ній. Високо стояв... низько впав... адже це тільки початок і кінець, а що було пережито між ними. Панове, будьте милосердні та справедливі...» Так Ф.Н. Плевако за¬хищав священика. Психологами доведено, що на процес переконання значний вплив здійснює суб'єктивне відно¬шення слухачів до предмета промови.Аргументи можуть бути викладені у вигляді фактів або свідчень. Особливу силу переконання має приклад. Він вносить у виклад чіткість, конкретність, збуджує зацікав¬лення.

Одним із видів доказу є посилання на авторитет. Адже певна частина знань набувається не безпосередньо, шляхом спостереження або з власного досвіду, а й іншими способами. Отже, здебільшого знання опосередковано переда¬ються людьми, які с фахівцями у тій чи іншій галузі.

Якщо ви доводите правильність того, що для слухачі в невідоме, то пошліться на авторитетного вченого або спеці¬аліста вданій галузі. Для того, щоб доказ був переконливим, ви повинні назвати ім'я та прізвище авторитетної людини, на яку посилаєтесь. Не досить сказати: «Багато визначних учених вважають, що...» або «Авторитетні вчені у цій га¬лузі підтверджують, що...».

Особа, на яку ви посилаєтесь, мас бути авторитетом саме в даній галузі. Не можна, наприклад, посилатися на лауре¬ата Нобелівської премії з фізики, обговорюючи питання національного доходу. Якщо навіть той фізик і висловлював свої погляди на ці проблеми, це ще не означає, що, будучи авторитетом у фізиці, він так само компетентний у питанні національного доходу.

Іншою формою доказу є аргумент, який побудований на взаємозалежності причини й наслідку.

У процесі доказів оратори часто припускаються таких помилок:

1.Порушення правила про істинність аргументів при зводить до логічної помилки (« хибна основа (підстава)» або «основна помилка (омана)»). Помилка «хибної підстави» має прямий зв'язок з іншою логічною по¬милкою — «випередженням підстави», коли робиться неправильне припущення, що аргумент (або теза) є істинним, в той час як це ще потребує доказу.