Антична та словянська риторика
Творчо використовуючи досягнення античної риторичної на¬уки, Ф. Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і низький.
Завдання і мета високого стилю — хвилювати аудиторію, для чого слід підбирати емоційні, величні способи викладу: часті ме¬тафори, піднесені фігури.
Квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого вжива¬ються гарні способи вислову: часті тропи, помірковані сентенції, дотепні вислови.
Низький стиль «служить для повчання і вживається у розповідях, якими ми повчаємо інших. Він виключає сильні емоції, рідко вживає фігури, тропи, буденні справи. Повчання вимагає низького стилю, роз-веселення — середнього, а зворушення — високого»'.
Феофан Прокопович — автор славнозвісного «Букваря», за яким вчилися українці, росіяни, білоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки та інші. Він закликав учених академії до формуван¬ня самостійного мислення, мріяв про генерацію українських «знавців, а не крамарів науки» 2. Учений володів багатьма мовами, писав українською, латинською, російською, старослов'янською, німецькою, англійською, французькою, шведською, польською мовами. Така полілінгвістична культура і сьогодні вражає.
Останніми передсмертними словами просвітителя були такі: «О, > голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?»
Великий російський вчений М. Ломоносов як студент Києво-Могилянської академії був знайомий з риторичними працями її про¬фесорів. Знав він і «Риторику» Ф. Прокоповича, про що свідчать вип¬равлення у ній та інші матеріали.
Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист, родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи сучасної російської літературної мови, став те¬оретиком красномовства як автор «Краткого руководства к красно¬речию», «Краткого пособия к риторике в честь любителей словес¬ности», «Российской грамматики».
М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».
Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення, твердження, заключения. Для успішного впливу на слу¬хачів він рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слу¬хачів — вік, стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.
Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку російської мови.«Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він пер¬шим спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкри¬вав, мав сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є не¬сприятливим матеріалом для віршування... Він відкрив нам красу й багатство нашої мови, дав нам відчути гармонію, виявив й' чарівність і відсторонив її грубість... До слави великого поета він приєднує звання вдалого прозаїка, його похвальна промова Петру Велико¬му— безсмертний твір, який приносить хвалу й герою, й автору, мужнє, високе красномовство у цій промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який завжди стоїть вище того, що він творить» '.
Петро Пороховщиков, для широкого загалу юристів більше відо¬мий під псевдонімом П. Сергеїч (1867—?). Народився в Санкт-Пе¬тербурзі в забезпеченій дворянській сім'ї. Закінчив юридичний фа¬культет Московського університету. З 1889 року працює в міністерстві юстиції, потім в Московській судовій палаті, прокурором Орловсь¬кого окружного суду. Працював він і в Україні — прокурором Хар¬ківського окружного суду. До 1917 року — суддя Петербурзького, а згодом Петроградського окружного суду. Мав генеральський чин дійсного статського радника. Юристам відомі його праці «Мистецт¬во промови на суді», «Кримінальний захист». Багато рекомендацій цього юриста-практика з методики побудови судової промови ко¬рисні і в наші дні2.
П. Пороховщиков підкреслює, що на суді потрібна передусім надзвичайна, виняткова ясність і чіткість. Слухачі мають все розу¬міти відразу, без додаткових зусиль. Ритор може розраховувати на їхню уяву, але не на їхній розум і проникливість. А тому слід гово¬рити не так, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозуміти вас суддя.