Антична та словянська риторика
Початок академії поклала Київська братська школа, заснована 1615 року; ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко ста¬ла першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України.
Академія, маючи глибоко національне спрямування, керува¬лася системою і методами навчання кращих західноєвропейських уні¬верситетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом става¬ли визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно пра¬цювали в Україні та за її межами 2.
Унікальні набутки у вихованні й навчанні у Київській академії припадають на XVII—XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, з них 127 складені в академії. За свідченням В. Маслюка та 3. Хижняк, це були оригінальні курси риторики як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадсько-політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне замовлення щодо за¬хисту гноблених і беззахисних людей від іноземних поневолювачів та місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу. Переконли¬во це простежується на прикладах судових промов. Риторика в ака¬демії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, па¬негіричні), писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні ли¬сти тощо.
Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчиз¬няної риторичної спадщини, а вивчення й осмислення нако¬пиченого тут досвіду риторичної науки дають духовно-інтелек¬туальну наснагу сучасним риторам та дослідникам. Ім'я ака¬демії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші просвітителі.
Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вче¬ний, оратор, письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю українського бароко з його демократичним ха¬рактером, зв'язком з народною творчістю, умілим використанням культурної спадщини.Виходець із середніх верств суспільства, рано втратив батьків, виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І, його радником, главою «Ученої дружини». З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука про слово взагалі. Ритори¬ка вважалася «царицею душ», «княгинею мистецтв». Спадщину ви¬датного українського просвітителя високо цінували Пушкін, Сума¬роков, Фонвізін та ін.
Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг:
Книга І. Загальні вступні настанови.
Книга II. Про підбір доказів і про ампліфікацію.
Книга III. Про розташування матеріалу.
Книга IV. Про мовностилістичне оформлення.
Книга V. Про трактування почуттів.
Книга VI. Про метод писання історії і про листи.
Книга VII. Про судовий і дорадчий рід промов.
Книга VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови.
Книга IX, Дещо про священне красномовство.
Книга X. Про пам'ять і виголошування '.
Метод риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у про¬мові за допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі запитання й переконати, що ці відповіді є правильними. Джерелами красномовства він вважав природу, талант, освіту, тре¬нування, наслідування. Учений обстоював принцип античної кла¬сичної естетики про відповідність словесного вираження ідейно-емо¬ційному змісту. У своєму курсі риторики він писав про чесноти ри¬тора, який повинен вміло розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні, сильним і багатослівним у зво-рушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу.