Антична та словянська риторика

Найвідомішими ораторами Київської Русі були Їларіон та Ки¬рило Туровський.

Іларіон (XI ст.) — перший Київський митрополит, давньорусь¬кий письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його пропо¬віддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі '.

Їларіон гаряче виступає проти зазіхань Візантії на Київську Русь, красномовно і переконливо доводить містичність вчення про месіанську роль будь-якого народу, обстоює самостійність Русі. Дос¬лідники риторичної спадщини Їларіона відзначали такі особливості «Слова», як яскрава образність, емоційність, надзвичайна ме¬лодійність.

Постать митрополита Їларіона, його риторична спадщина на¬дихали нащадків на опанування риторичних й морально-етичних сек¬ретів цієї видатної фігури слов'янської культури .

Кирило Туровський (XI ст.) — блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вив¬чати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами:

«Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають» і.

К. Туровський — яскравий приклад творця величально-похваль¬них, піднесених промов, якого ми сповна можемо назвати вели¬ким «піснетворцем» Київської Русі. Неабияку риторичну цінність становить «Слово в новий тиждень після Пасхи», яке він побудував на порівнянні «церкви Христової» з навколишньою природою. В ньому— низка блискучих метафор про роль ритора, проповідника.Ось характерний приклад: «Нині ратаї слова, приводячи сло¬весних ягнят до духовного ярма і занурюючи... рало у мисленнєвих борознах, проводячи борозну покаяння й засипаючи сім'я духов¬не, надіями майбутніх благ веселяться» '.

Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль ри¬торичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та гнобителів. Кращі художні твори видат¬них майстрів слова ставали народними, національними. Зокрема, така доля судилася ряду поезій Григорія Сковороди («Всякому го¬роду нрав і права» тощо).

У 1620 році створюється перша російська «Риторика» невідо¬мого автора, яка дійшла до нас у тридцяти шести списках. Вона була дуже популярним твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустині, Соловецькому монастирі тощо2. Це не самостійний російський твір, а переклад латинської риторики німецького вче¬ного Пилипа Меланхтона. Але при творчому ставленні до тексту ори¬гіналу, сюди були вписані уривки з глави про риторику «Сказання про сім вільних мудростей», а весь текст пристосовано до потреб місцевої освіти. «Риторика» має дві частини: «Про винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.

Своєрідним епіграфом, який визначає зміст вдеї цінної пам'ят¬ки слов'янського красномовства, можуть слугувати ось ці слова:

«Я — риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика виконується й діалектика прикрашається. Зв'язуючись із цими вченнями, я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови» .

Перша східнослов'янська «Риторика» є спадкоємницею тра¬дицій античного світу, настанов Цицерона, Демосфена, Таціта, Арістотеля. Вона стала підґрунтям для подальшого розвитку слов'ян¬ського красномовства, спираючись на кращих її служителів — Фео¬фана Прокоповича, Михайла Ломоносова.

Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єди¬ним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус євро¬пейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві пра¬вославній і вітчизні необхідну творять» '. Вона виникла в період за¬гального культурного піднесення на Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI — на початку XVII ст.