Іудаїзм
В середині ІІІ тис. до н.е. численні кочові племена хапіру вдерлися на територію Па-лестини. Ними була підкорена частина країни - Ханаан . Культура ханаанців була до-сить розвинутою. З часом плем’я хапіру змішалося з корінним населенням і почало на-зиватися євреями – від древньоєврейського слова “івриш” – окраїна. Так почали нази-вати народ, який жив на березі моря.
На початку ІІ тис. до н.е. євреї, як і багато інших семітських племен Аравії і Палес-тини були політеїстами. Вони досить легко визнавали богів інших народів, особливо тих, що були завойовані ними. Це не заважало кожному коліну єврейського народу ма-ти свого власного бога. Яхве був одним з таких богів: він був покровителем племені Іуди. Пізніше культ Яхве витіснив богів-покровителів інших колін і став єдиним для всіх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древніх іудеїв?
В Біблії сказано, що слід за Іосіфом, сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долині Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосіфа своїм міністром, тому єврейський народ мав рівні з єгиптянами права. Але після смерті Іосіфа євреї залишалися у Єгипті ще декілька століть, причому вони були перетворені на рабів. З народженням Моісея єврейський народ нарешті отримав надію на визволення – справжнього месію, котрий зміг увійти у безпосередній контакт з Яхве, і зміг вивести євреїв з Єгипту з його допо-могою. Згідно Біблії Моісей був першим єврейським законодавцем, саме йому нале-жать відомі десять заповідей. Моісей вважається чи не засновником іудейської релігії, що іноді навіть називається його ім’ям – мозаїзм.Деякі вчені вважають, що історія про перебування єврейського народу у Єгипті і про його вихід з Єгипту навряд чи є правдивою. І такі думки є небезпідставними, адже у історичних документах не знайдено жодної згадки щодо факту поневолення єврейсько-го народу єгиптянами. Але, зважаючи на те, що стародавні джерела є досить обмеже-ними, можемо припустити, що невелике семітське плем’я дійсно перебувало в Єгипті, або близько від нього, прожило там декілька століть, а потім залишило Єгипет, взявши багато культурних і релігійних ідей, в першу чергу тенденцію до формування монотеї-зму. Потім масштаб ціеї події міг бути значно перебільшений у Біблійських оповідях. Прямих доказів цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямі докази того, що єгипетська культура дійсно дуже вплинула на ідейно-доктринні принципи іудеїв, що зафіксовані у Біблії. Так біблейська космогонія дуже схожа на єгипетську космо-гонію з Гермополя . Ще одним доказом може бути вражаюча схожість між 103-м пса-лмом Біблії та відомим гімном богу Атону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дій-сно сильно вплинули на світогляд невеликого семітського племені, що певний період було у контакті з Єгиптом.
Якщо ми припустимо, що це так, то вірогідність появи у цього племені лідера-реформатора, харизматичної особистості, котра об’єднала навколо себе єврейське плем’я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати єврейський політеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Біблії такою особистістю є Моісей. Він не тільки вивів євреїв з Єгипту, а і видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всі свої реформи та закони. Містифікація цих подій у Біблії зовсім не заперечує реаль-ного існування реформатора і пророка-месії, котрий дійсно зіграв важливу роль в істо-рії єврейського народу та його релігії. Тобто образ Моісея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крім того, легендарний “вихід” євреїв і їх-нє поселення в Палестині приходяться якраз на той самий період коли Ехнатон впрова-див свої реформи у Єгипті (XIV-XIII до н.е.).
Євреї у Палестині.
Завоювавши Палестину євреї почали вести осілий спосіб життя і займатися землероб-ством. Вони створили у Палестині свою власну державу. Як вже було сказано, єврей-ське населення змішалося з місцевими семітськими племенами і частково перейняло їхні традиції. Першими царями єврейської держави були Саул, Давид і Соломон. Але жодному з цих царів не вдалося створити міцну державу, яка після володорювання Со-ломона розпалася на дві держави – Ізраїль на півночі та Іудею на півдні. Оскільки влада царів у обох державах була дуже слабкою, то жреці, різноманітні “слуги господні”, на-зореї і пророки мали великий авторитет і значно розвинули культ Яхве. Тепер релігія стосувалась всіх сфер життя людини. Ці “слуги господні” бачили спасіння лише у без-аппе-ляційному, сліпому віруванні. Вони боролися з будь-якими проявами політеїзму. Іерусалімський храм з часом стає практично єдиним місцем, де проводилися ритуали і жерсвоприношення. Всі інші святилища та алтарі, як і культи всіх інших богів ханаан-ців, поступово відмирали, починаючи з І тис. до н.е. Багато пророків проповідували культ Яхве; їхні вчення були включені до Старого завіту Біблії і зберіглися до наших часів. При цьому пророки були чимсь на зразок опозиції до офіційного курсу культу Яхве.
Весь період древньоєврейської історії до завоювання Іерусаліму Вавілонією у 586 р. до н.е. називається періодом Першого храму. Храм цей був побудований у 960 р. до н.е. Соломоном з ліванського кедру. Будова цього храму спричинила невдоволення серед населення, адже вона потребувала надзвичайно великих коштів і зусиль. Деякі істори-ки припускають, що саме тому єврейська держава і розпалася після Соломону.