Сутність і характерні риси Київського християнства

У 1039 році у Київ прибув перший митрополит – грек Феопемпт, який відразу ж розпочав втілювати в життя месіансько-православну ідеологію „другого Риму”. Київський митрополит став офіційним главою Київської митрополії і всіх православних церков регіону. Але грецькі митрополити і єпископи не могли багато домогти у розвої християнства в Україні через незнання старослов’янської мови і місцевих звичаїв. Вони вимагали переходу на теоретичні засади візантійського варіанту християнства і копіювання і усьому грецького обряду, а через це часто вступали в конфлікт із князями і патріотично зорієнтованим духовенством.Дві спроби в 1051 і 1147 рр. добитися автокефалії були невдалими. Перш за все тому, що митрополити Іларіон і Климент були провідниками теорії християнського універсалізму з чітко означеним змістом, а саме схрещенням здобутків східного варіанту християнства із західним на базі перед християнської слов’янської культури. Цей зміст визначає одну з головних особливостей християнства у Київській Русі, а деякі дослідники кладуть його в основу поняття „Київське християнство”.[21,с.816] Християнський універсалізм Київського християнства формується на основі толерантного і відкритого ставлення до Сходу і Заходу. Як пише відомий православний богослов протоієрей Георгій Флоровський: „Не можна уявити собі Київську церкву, як щось замкнуте і самітнє... В ХІ і ХІІ ст. вона досить тісно була пов’язана і з Цареградом, і з Афоном, і з Палестиною. І з Заходом зв’язки були постійними і досить розвинутими” [18, с.7].

Разом з рисами християнського універсалізму, толерантного ставлення до різних релігійних центрів, антимесіанства і антицезаропапізму, власного слов’янського обряду і богослужбової слов’янської мови, християнству перших віків в Україні були також притаманні ранньохристиянська орієнтація, патріотичність, євангелізм, паулінізм, софічність.

Перед Богом, як вважали вчителі Київського християнства, всі люди рівні, всі народи покликані Благодаттю до спасіння, одні тільки скоріше, а інші пізніше. Видатний теоретик Київського християнства митрополит Іларіон закладає засаду великого соціального значення, а саме: робить Київське християнство щиро патріотичним. На думку відомого дослідника історії і культури Київської Русі Д.С.Лихачова, митрополит-русич у своєму „Слові” створив „власну патріотичну концепцію всесвітньої історії” [12, с.67].

Євангелізм Київського християнства багато в чому зорієнтований на ту традицію в ранньому християнстві, яка пов’язана з діяльністю апостола Павла. Так званий паулінізм „перетворив єдність і рівність у Христі всіх людей на основний принцип, який освячений самим Богом” [17, с.22].

З паулінізмом пов’язане і виникнення в Київському християнстві перших богословсько-філософських розробок. Їх особливість характеризується софійним характером способу богословствування і філософствування. На цю рису руського православ’я в до монгольський період вказував в свій час відомий православний богослов і священик Павло Флоренський [19, с.136]. В Київському християнстві софійний підхід асоціювався з постійним потягом до мудрості через вчення про Софію як „Премудрість Божу” сприяв формуванню таких засад бачення світу, які під впливом платонівської і неоплатонівської філософської традиції обґрунтовували „плюралізм”, „поліфонію”, творчий розмах думки, а не єдність та одностайність її, що тиражується від індивіда до індивіда” [4, с.40], тобто відтворювався закономірний „філософемний” етап розвитку суспільної свідомості в тодішній Руси-Україні.

Саме цю особливість Київського християнства намагався розвивати його інший визначний теоретик – Климент Смолятич. Другий митрополит-русич, як сказано в літопису, був книжник і філософ, що „писав від Гомера, і від Аристотеля, і від Платона” [2, с.241].

Після смерті князя Ізяслава (1154 р.), провізантійська партія месіансько-цезаропапістського ґатунку на чолі з світським лідером Юрієм Довгоруким розправилася з патріотично-євангельським табором, що репрезентував основні засади Київського християнства митрополита Іларіона. Про подальшу долю Іларіона, як і про останні роки життя його послідовника митрополита Климента Смолятича літописи мовчать.

Доба Київського християнства остаточно завершилась двома подіями: монголо-татарською навалою і перенесенням резиденції Київських митрополитів на північ, що заклало підвалини майбутньому перетворенню Київської митрополії на Московську.

2. Внутрішній устрій Помісної церкви в Київській Русі

На те, яким саме було влаштування церкви після запровадження християнства в Київській Русі, існує досить багато різних наукових поглядів. Це обумовлено тим, що до цього часу не існує сталої точки зору на сам процес запровадження християнства. Є немало прибічників думки (М.Ю.Брайчевський, Б.О.Рибаков), що в часи перших Київських князів Аскольда і Діра із Візантії було прислано митрополита, і вже тоді Київська церква стала митрополією в складі Константинопольської патріархії. Прибічники цієї точки зору апелюють до слів патріарха Фотія, що і руси змінили „нечестиву” віру і прийняли єпископа. Про це пише й Костянтин Багрянородний в біографії свого діда, засновника Македонської династії Василія Макидонянина. Найбільш об’єктивною можна визнати думку, що ці документи відбивають поступовий процес залучення до християнства східних слов’ян, а призначення митрополита або іншого духового пастиря, якщо й було як одиничний факт, то не одержало необхідного, як годиться в таких випадках, оформлення. Сьогодні не існує достатніх підстав стверджувати, що саме з тих пір існувала на Русі митрополича кафедра.Перша згадка про митрополита в „Повісті врем’яних літ” з’являється під 1039 роком, а всі спроби відтворити хоч яку-небудь ієрархічну систему до вказаного року будуються на дуже хитких підвалиних.