Сутність і характерні риси Київського християнства
- окреслити роль і місця Київського християнства в житті тогочасного суспільства.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.
1. Особливості Київського християнства
Не одна розповідь про хрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь (Херсонес) і змусив гордих візантійців хрестити і просвітити язичницьку Русь, як стояло візантійське духовенство на чолі з митрополитом на березі Дніпра і хрестило натовп киян. Описуючу таку давно улюблену картину, навіть священнослужителі не добачають у цьому порушення канонів. Але це саме так. Цього не могло бути, оскільки ні один візантійський священик не міг здійснити такого порушення канонів, не накликавши гніву константинопольської патріархії. Русь хрестилася не в І, а в Х столітті, коли всі деталі християнського обряду були вже ретельно розроблені, у багатьох вікових суперечках обговорені і остаточно прийняті. Обряд хрещення вже тоді був добре канонізованим: він здійснювався індивідуально і тільки в храмі.
Невідповідностей і протиріч в літописах так багато, що дослідники літописної спадщини не лише вказують на них, але й прагнуть поновити найдавніші прошарки „Повісті врем’яних літ”, де міститься більш достовірна розповідь про хрещення Русі. Але це зовсім не ставить під сумнів авторитет літописних повідомлень. Літописець завжди усвідомлює, що описує історію, і лише з важливих ідейних спонукань міг трохи підправити працю свого попередника, коли викидав один шматок тексту і вставляв інший, не турбуючись про послідовність і відсутність протиріч всього переказу.Слов’янське братерство – це була одна з перших великих ідей, яка спонукала літописця до праці. „Був-бо один народ словінський – Словіни ж сиділи по Дунаю, підкорені уграми, і морава, і чехи, і ляхове, і поляни, яких нині називають русь. З них мораві найперше було покладено книги, від того грамота прозвалася словенською, від того грамота є в Русі, і в Болгар Дунайських”.[3, с.37] Далі літописець розповідає про просвітителів слов’ян Кирила-Костянтина і Мефодія, про переклад в Моравії Євангелія та інших церковних книг.
Костянтин та Мефодій були не просто перекладачами церковних книжок на слов’янську мову. Навіть літописець вказує на те, що їм довелося боротися з думкою, що „Не достойно жодному народу мати азбуку свою, окрім євреїв, і греків, і латинян”.[3, с.39] Це була довга і наполеглива боротьба за право почути про „велич Божу своєю мовою”.[3, с.39] Таким чином, учителі слов’ян були просвітителями не тому, що принесли заморську мудрість темним і неосвіченим слов’янам, а тому, що прагнули відстояти місце слов’янських народів у християнському світі. Вони прагнули відстояти право слов’янської спільноти на незалежність і самостійність. У Великій Моравії, де розпочали свою діяльність Кирило та Мефодій, вони прагнули до створення самостійної церковної організації.
Для кирило-мефодіївської традиції була характерна орієнтація на раннє християнство, ушанування апостола Павла як борця за рівноправ’я народів. Орієнтацією на раннє християнство можна пояснити і єретичне для західної і східної церкви масове одноактне хрещення киян в водах Дніпра.
На самобутнє формування християнства на Русі вказують і літописні свідчення про Символ віри, котрий прийняв Володимир, коли охрестився: „Володимиру, після прийняття ним християнства, сказали таке: „Нехай не спокусять тебе ніякі єретики, але віруй, так промовляючи...” [3, с.177] І далі викладається Символ віри, яким повинна керуватися новостворена церква. Але християнське віровчення тут викладено далеко не канонічним чином. Основу основ християнської віри Володимиру викладають в дусі аріанства, яке напротязі багатьох віків переслідувалося західною і східною церквами. Володимир, згідно з літописом, приймає християнство, увірувавши в те, що „Син – подобосущий і безначальний Отцю, народженням тільки відмінний від Отця і Духа”. [3, с.177] Хоча в подальшому літописці не насмілилися ширше викласти аріанські погляди і навіть через кілька рядків засудили аріанство. Звідки аріанські погляди проникли до основного історичного документу і хто міг вчити Володимира аріанського символу віри – до цього часу не з’ясовано, хоча швидше всього і тут простежуються залишки кирило-мефодіївської традиції.
У першій побудованій Володимиром в Києві Десятинній церкві був приділ святого Климента. Новостворена церква віддавала особливу пошану святому Клименту, римському папі, який був втоплений посланцями Римського імператора-язичника Траяна за поширення християнства серед мешканців Херсонесу. Це ушанування святого західної, але ніяк не східної церкви, бере свої витоки від братів слов’ян і їх учнів.
Свідчення всіх перших літературних пам’яток – „Повість врем’яних літ”, „Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона, „Пам’ять і похвала князю Володимиру” Мніха Якова, „Сказання про Бориса і Гліба” – говорять про те, що Київська Русь сміливо взялася за створення своєї самочинної і самоуправної Церкви і прагнула зайняти своє чільне місце у християнському світі, але не завершила своєї роботи. Особливості Київського християнства найбільш яскраво проявилося саме в період його запровадження. Це була спроба продовжити початий західними слов’янами процес створення християнства слов’янського обряду. В подальшому відбувається злука з візантійським християнством і розвиток давньоруської церкви відбувся в межах канонічного візантійського православ’я.