Особливості українського закону свободу совісті релігійні органі

У процедурному плані суд розглянув справу щодо припинення діяльності цієї релігійної ор¬ганізації порядком позовного провадження, перед¬баченого Цивільним процесуальним кодексом Ук¬раїни, за заявою органу, уповноваженого здійсню¬вати реєстрацію статусу даної релігійної організа¬ції, або прокурора.

Закон також врегульовує випадки, коли і на яких підставах (частина 4 ст. 24 Закону "Про свободу со¬вісті та релігійні організації") священнослужителі, ре¬лігійні проповідники, наставники й інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними гро¬мадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, ви¬конанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю. Такі дії припустимі лише в тих релігійних організаціях, на запрошення яких прибули дані осо¬би, і за офіційним погодженням з державним орга¬ном, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Законодавство про релігійні культи регламентує користування майном, яке є власністю держави, гро¬мадських організацій або громадян.

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі та майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими ор¬ганізаціями або громадянами.

Культові будівлі та майно, які становлять дер¬жавну власність, передаються організаціям, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням виконавчих комітетів облас¬них та міських Рад народних депутатів.

Якщо культова будівля передається у користу¬вання двом чи більше релігійним громадам за їхньою згодою, то з кожною громадою укладається окрема угода, де передбачається порядок і черговість корис¬тування нею.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, пе¬редаються релігійним організаціям і використовують¬ся ними з додержанням встановлених правил охоро¬ни і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з пи¬сьмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділян¬кою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Договори про надання у користування релігій¬ним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Суперечки з питань щодо володіння та користу¬вання культовими будівлями і майном вирішуються виконавчими комітетами обласних, міських Рад на¬родних депутатів, їхнє рішення може бути оскаржено в суді у порядку, передбаченому цивільним проце¬суальним законодавством України. На жаль, ці по¬ложення закону в умовах відсутності міжконфесійної злагоди в Україні не завжди виконуються. Наведемо ряд прикладів щодо порушень цих положень.Так, у м. Самбір Львівської області протягом 1990—1995 рр. між православною та греко-католиць-кою релігійними громадами ведеться суперечка за право володіння спорудою церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Прихильники обох конфесій не йдуть законним шляхом вирішення цих проблем, а вдаються до силових методів і самостійно захоплюють цю культову споруду.

У травні 1992 р. в райпрокуратуру надійшли ма¬теріали про неправомірні дії віруючих у селах Бара-нівка та Куропатники Бережанського району Терно¬пільської області. З матеріалів перевірки з'ясувалося, що у с. Баранівка 25 квітня 1992 р., тобто на Велик¬день, група віруючих УГКЦ прийшла з священиком цієї конфесії, щоб провести обряд посвячення паски. Керуючись тим, що церква належала православній громаді, група православних, ставши біля брами цер¬кви, намагалася вчинити опір групі греко-католиків, у зв'язку з чим виникла сутичка.