Особливості українського закону свободу совісті релігійні органі
В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з на¬ступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.
Для правильного розуміння справжнього прогресу у справі удосконалення законодавства про свободу совісті доцільно спочатку зафіксувати ряд істотних суспільних моментів, що мали значний вплив на цей процес. Насамперед звернемо увагу на ту обставину, що перші радянські декрети та конституції де¬кларували, проголошували демократичний характер гарантій свободи совісті. Однак на практиці вона га¬льмувалась так званим законодавством про релігійні культи. Якщо позитивні сторони забезпечення свобо¬ди совісті схвалювалися віруючими і невіруючими, то сталінські та інші державно-партійні — адміні-стративно-репресивні закони та інструкції викликали критику, глибоке обурення і протест світової гро¬мадськості.
Тому радянське керівництво під час перебудови змушене було заявити людству, що буде створено но¬ве законодавство, яке гарантуватиме повну свободу совісті. Взяте зобов'язання виконали. Проблеми сво¬боди совісті широко всенародне обговорювалися в дусі гласності, нового політичного мислення і філосо¬фії миру, що вимагали орієнтуватися на загально¬людські пріоритети.
В Україні цей процес продовжився, що потребу¬вало копіткої і глибокої науково-дослідної обробки всіх раціональних пропозицій, які відповідали б суча¬сному процесу демократизації і формуванню грома¬дянського суспільства, правової держави.
Громадська й наукова думка, позиція політичних і релігійних кіл здебільшого сходилися на тому, щоб новий закон став загальнодержавним актом і відобра¬зив ряд актуальних суспільно-значимих вимог: най¬повніше використання наукових принципів у сфері нових підходів для налагодження державно-церков¬них, суспільно-релігійних та міжособистних відно¬син; регламентування насамперед нерелігійних функ¬цій церковних організацій та їх активу; досконалішу правову оцінку життєдіяльності нових типів сучасних віруючих і невіруючих, а також чітке визначення сус¬пільного статусу їх організацій; створення нової фор¬ми контролю за дотриманням законодавства про сво¬боду совісті та повна відкритість і доступність цього законодавства; врахування підвищеної цікавості ши¬роких кіл громадськості до співіснуючих в суспільстві двох природних процесів духовної культури — сакра-лізації і секуляризації.
Необхідно було зважити й на інші конструктивні положення: неухильно дотримуватися конституційних гарантій свободи совісті і не допускати її обмеження; засуджувати спроби використання релігії (і атеїзму) проти інтересів суспільства і особистості; не можна усувати церкву, яка виконує виключно релігійні фун¬кції, від тих складних проблем, що хвилюють паству, суспільство і людство; заборонити застосовувати ад¬міністративний тиск для нав'язування матеріаліс¬тичних поглядів; регламентувати права на свободу висловлення і поширення релігійних і вільнодумних поглядів; передбачити гарантії, які б виключали будь-які форми переслідування за релігійні переконання і які б запобігали ображанню почуттів віруючих і неві¬руючих.
Ще один неабиякий факт впливав на законотвор¬чий процес — запозичення досвіду регламентації ре¬лігійної свободи, зафіксованого у міжнародних пра¬вових актах, що дозволило розробити закон, в якому відбулася еволюція поглядів на свободу совісті як фундаментальну загальнолюдську цінність.
Ґрунтовне обговорення і досить тривала підго¬товка дозволили прийняти Закон "Про свободу со¬вісті та релігійні організації". На конкретне втілення закону в життя подіяв також Акт проголошення неза¬лежності України.У постанові про порядок введення в дію закону про свободу совісті український парламент звернувся до всіх партій, рухів, громадських об'єднань, реко¬мендуючи їм привести свої статути (положення) і програмні документи у відповідність до закону. По¬літика партій, масових рухів, громадських організацій повинна базуватися на нових принципах ставлення до юридичного, майнового, фінансового становища релігійних організацій, соціальної, культурно-освіт¬ньої активності церкви та її взаємин з усіма ступе¬нями державної влади і громадсько-політичними ко¬лами. Адже оновлення громадянських прав і свобод віруючих і невіруючих, зміцнення юридичних і мате¬ріальних гарантій свободи совісті позитивно позна¬чаються на активізації людського фактора у демо¬кратизації і гуманізації українського суспільства. Крім того, складається сприятлива атмосфера для налагод<-ження суспільного діалогу з церквою і віруючими в ім'я союзу, єдності різносвітоглядних груп трудящих; установлення міжрелігійного миру — плюралізму рів¬ноправних віросповідань; толерантних взаємин між протилежними, але співіснуючими, сакральними і се-кулярними видами духовної культури, між солідар¬ними і співпрацюючими віруючими і невіруючими.
Тепер перейдемо до характеристики тексту нового закону, що має 32 статті, вміщених у шести розділах, виділяючи найбільш помітні положення за їх но¬визною та змістом.