Особливості українського закону свободу совісті релігійні органі

До першого розділу "Загальні положення" увій¬шло шість статей, що стосуються права громадян на свободу вибору релігії і на свободу від релігії, визна¬чено завдання закону, наголошено на суверенності законодавства України, обгрунтовано право на свобо¬ду совісті, рівноправність громадян, окреслені прин¬ципи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Перший розділ можна вважати осново¬положним. Навколо його правових норм, принципів ще точитиметься полеміка теоретиків і практиків, особливо серед законотворців, які застосовуватимуть їх до національних або регіональних умов життя пев¬них груп населення.

Центральною є ст. З, в якій визначається поняття гарантованої для кожного громадянина свободи сові¬сті: "Це право включає свободу мати, приймати і змі¬нювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправ¬ляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно по¬ширювати свої релігійні або атеїстичні переконання". Таке розширене розуміння паритетності релігії і атеї¬зму, сакрального і секулярного спричинило до вне¬сення змін і доповнень до ст. 50 попередньої Конституції країни. Парламентарі у червні 1991 р. замість однобічного "або вести атеїстичну пропаганду" запи¬сали більш прийнятну тезу — "висловлювати релігійні або атеїстичні погляди". Наближаються до міжнарод¬них правових стандартів і відповідні положення "Декларації прав і свобод людини" про забезпечення ідеологічної, релігійної і культурної свободи.

Величезне навантаження має ст. 5 про ві¬докремлення церкви (релігійних організацій) від дер¬жави, де визначаються обов'язки обох сторін між со¬бою: держави щодо церкви і релігійних організацій перед державою та суспільством. У самій назві статті міститься істотне нововведення — вживаються два нероздільні поняття "церква" і "релігійні органі¬зації", які водночас є тотожними і трохи відмінними. Якщо церква може тлумачитись як соціально-де¬мократичний інститут, то релігійні організації — це певне об'єднання одновірців якогось культу, віроспо¬відання, конфесії, секти. До речі, більшість з них не називають себе церквою.

Тут же, на нашу думку, багато в чому здій¬снюється одне з головних завдань закону про подо¬лання негативних наслідків старої державної політики щодо релігії, церкви та віруючих і атеїстів. Зокрема, маємо на увазі вирішення питання про так званий "партійно-державний атеїзм", який гарантував, а вір¬ніше насаджував, таку свободу атеїзму, що фактично узаконював протирелігійну пропаганду, конфрон¬таційну боротьбу для "подолання" релігії як пережит¬ку минулого. Правова регламентація атеїстичної дія¬льності невіруючих громадян була відсутня. По суті, вона грунтувалася головним чином на принципах, закріплених у програмі КПРС та інших партійних до¬кументах, що мали правовий характер і, як правило, видавалися під таємними грифами, тому нерідко були недоступні навіть пропагандистам атеїзму і релігіє-знавцям. На сьогодні скасовані усі таємні "партійно-державні" акти, що діяли у цій сфері. Віднині функ¬ціонує єдиний закон, завдяки якому суспільство ус¬пішно долає правові деформації, нагромаджені ще не так давно правлячою партією, негативний досвід якої у цій сфері нею відверто заперечується. На перший план висувається діалогова форма взаємин між сак¬ральними і секутярними організаціями. Законом чіт¬ко регламентуються стосунки між церквою і пар¬тіями, участь духовенства у громадсько-політичному житті нарівні з усіма громадянами.Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до но¬вого закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, нала¬годжується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індиві¬дуально або спільно, дітей і дорослих, з викорис¬танням для цього церковних приміщень або тих, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віро¬сповідань.

Закон "Про освіту", прийнятий українським пар¬ламентом у травні 1991 р., деталізує принципи науко¬вого, світського характеру освіти у державних навчально-виховних закладах, що є вільними, неза¬лежними від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій, хоч належність працівника освіти до якоїсь з них не є перешкодою для педа¬гогічної діяльності. Доступ до різних форм і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії. Священнослужителі нарівні з іншими працівниками науки, культури, інших сфер життя суспільства за рішенням ради навчально-ви¬ховного закладу можуть брати участь у навчально-ви¬ховному процесі, керівництві учнівськими, студент¬ськими об'єднаннями за інтересами, сприяти ін¬телектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді, надавати консультаційну допомогу педагогам. Так само, як і інші педагогічні пра¬цівники, духовна особа зобов'язана, зокрема, готувати молодого громадянина до свідомого життя в дусі взає¬морозуміння, миру, злагоди між усіма народами, ет¬нічними, національними, релігійними угрупованнями.

У зв'язку з послідовним відокремленням школи від церкви необхідно пояснити розуміння світського характеру системи народної освіти, а також ви¬кладання релігієзнавчих наукових предметів у дер¬жавних навчально-виховних закладах та визначення їх статусу серед культурологічного циклу гуманітар¬них та соціально-політичних наук. Свого часу нав¬чальні заклади одержали листа, в якому різнополярні думки з цього приводу зводилися до наступної наста¬нови: світський характер вивчення як релігії, так і вільнодумства в усіх установах системи народної осві¬ти і в навчальний, і у позанавчальний час як в основ¬них, так і в факультативних курсах означає, що воно може провадитися у системі народної освіти лише у формі, що не веде до їх пропаганди.