Пізні національні релігії

Високоморальний Цзюн-цзи, сконструйований Конфуцієм як еталон для наслідування, володіє двома важливими, за його уявленнями, гідностями: гуман¬ністю і почуттям обов'язку. Поняття "гуманність" (жень) включало в себе багато якостей: скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисли¬вість, любов до людей тощо. Жень — це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише стародавні: із сучасників Кон¬фуцій, включаючи себе, вважав гуманним тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обов'язок — це моральне зобов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям накладає на себе сама. Почуття обов'язку, як правило, зумовлене знанням і вищими принципами, але не розрахунками.

Конфуцій розробив і ряд інших понять, включаю¬чи вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній та обрядів.

Конфуцій щиро прагнув створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої моралі, проти існуючої навколо несправедливості. Однак, як це часто трапляється, з перетворенням йо¬го вчення на офіційну догму, на перший план висту¬пила не суть, а зовнішня форма, що виявилася пере¬важно у підкресленій відданості старовині, повазі до старших, напускній скромності й доброчесності. В середньовічному Китаї поступово склалися і були ка¬нонізовані певні норми і стереотипи поведінки кож¬ної людини залежно від того, яке місце вона посідала у соціально-чиновницькій ієрархії.

У будь-який момент життя, на будь-який випа¬док, у щасті й скруті, при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на службу — завжди й в усьому існували строго фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки. Ти епоху Хань було складено детальний збірник цих правил зовнішньої ввічливості і церемоніал-трактат Лин-зи — компедіум кон-фуціанських норм, який мав силу понад два тися¬чоліття. Усі записані в цьому обряднику правила на¬лежало знати і застосовувати на практиці, причому з тим більшим старанням, чим вище становище займа¬ла людина в суспільстві.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціального ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: "Хай батько буде батьком, син — си¬ном, цар — царем, чиновник — чиновником і т. п., хай все в цьому світі хаосу і мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права і обов'язки, робити те, що їм належить". Упорядковане таким чи¬ном суспільство повинне складатися з двох категорій: верхів і низів — тих, хто думає, управляє, і тих, хто трудиться і підкоряється.

Критерієм поділу на верхи та низи мусили слу¬жити не знатність походження і тим більше не багатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання та чесноти, а точніше, ступінь близькості людини до ідеалу Цзюн-цзи.

Формально цей критерій відкривав шлях до будь-кого, хто приносив "в'язку сушеного м'яса", тобто плату за навчання. Фактично справа була значно складнішою: стан чиновників був відокремлений від простого народу перешкодою, яку було важко подо¬лати, — "стіною ієрогліфів", тобто письменністю.

Однією з найважливіших основ соціального по¬рядку, за Конфуцієм, було суворе підкорення стар¬шим. Будь-хто з старших (чи то батько, чи чиновник, чи імператор) є безперечним авторитетом для молод¬шого, підкореного, підданого. Сліпе підкорення його волі, слову, бажанню — це елементарна норма для молодших і підкорених не лише у державі в цілому, а й у клані, корпорації або сім'ї. Невипадково Кон¬фуцій полюбляв говорити, що "держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава",В культі предків йдеться про культ як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього куль¬ту, відомого в основних рисах майже всім народам, конфуціанство надало йому глибинного змісту як символу соціального порядку і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця — універ¬сальну і загальну норму поведінки. Саме з цією ме¬тою Конфуцій розробив учення про Сяо — синівську пошану.

Сяо — це основа гуманності. Бути чемним сином зобов'язаний кожен, а особливо — людина письмен¬на, освічена, гуманна, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо — служити батькам за правилами обов'язку Лі, поховати їх за правилами Лі і приносити їм жерт¬ви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання і став нормою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику "24 приклади Сяо", перетворилися на об'єкт захоплення і наслідування. Наведемо зразок Сяо з цього збірника: восьмирічний хлопчик літніми ноча¬ми не відганяв від себе комарів — нехай вони краще кусають його, а не турбуватимуть його батьків; ша¬нобливий син голодного року відрізав шматок свого тіла, аби зварити бульйон для обезсиленого батька. Ці та багато інших прикладів-розповідей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливого сина, готового до пожертви в ім'я культу.

Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту культу сім'ї і клану. Сім'ю вважали серцевиною суспільства, інтереси сім'ї переважали над інтересами окремої особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сім'ї) вічних — від далеких предків до віддалених нащадків — інтересів. Дорослого сина же¬нили, дочку віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалося настільки нормальним і природним, що проблема любові при цьому не по¬ставала ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, емоційне — визнавалася чимось незрівнянно ниж¬чим, аніж інтереси сім'ї, яка вважалася категорією високого обов'язку. Любов могла прийти після шлю¬бу, а могла і зовсім не прийти. Однак це ніколи не заважало нормальному існуванню сім'ї і виконанню подружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обов'язку: збереження інтересів сім'ї, тобто народ¬ження дітей, насамперед синів, покликаних продов¬жувати рід, зміцнювати позиції сім'ї у віках.