Пізні національні релігії

Священна книга Авеста має 5 розділів. Перша частина — Вендідат (закон проти девів) — розповідає про створення світу; в поетичній формі змальовують¬ся 16 країн, населених шанувальниками бога Ахура¬мазди; про історію людства і засновника цивілізації — Іама. Значне місце у Вендідаті посідає тлумачення про охорону ритуальної чистоти. Кілька розділів при¬свячено собаці як священній тварині. Вказуються розміри покарання за вбивство собаки або непра¬вильного поводження з нею. Друга частина — Ясна — вмішує опис релігійних церемоній; до неї входять і гати Заратустри. Багато молитов Ясни звернеш до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священ¬ними стихіями. У третій частиш — Висперед — зібрано літургійні молитви, звернеш до богів.

Найдавніша, четверта, частина Авести називаєть¬ся Ушти. В ній зібрано гімни, присвячені давньоіран¬ським божествам — Митрі, Ардвісурі-Анахіті, Тімтрії та ін. Роз'яснюються способи захисту від злих духів, подано формули проклять. П'ята частина — Бін-дезії — вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на Землі.

У Європі зміст Авести став відомим ХУЛІ ст., після перекладу книги в 1771 р. французькою мовою. Це дало змогу вивчити не тільки історію стародавніх східних релігій зороастризму і маздаїзму та існуючих до них вірувань, а й простежити вплив вчення Авести на формування ряду релігійних систем більш пізнього походження.Джайнізм (4,3 млн віруючих) — релігія, яка ви¬никла в Індії у VI ст. до н. е. одночасно з буддизмом як опозиція брахманізму, що освячував кастовий лад. Джайнізм висловлював інтереси прогресивних шарів індійського рабовласницького суспільства. Послідов¬ники джайнізму поклоняються 24 пророкам, останнім з яких був легендарний засновник джайнізму Ма-хавіра Вардхамана (VI ст. до н. е.), на прізвисько Джина (з санскр. — переможець); звідси назва джай¬нізму. Розповіді про Джина та його учнів склали ка¬нонічну релігійну літературу джайнізму (сіддханта).

Згідно з джайнізмом, Джина проповідував п'ять істин: не убий, не говори неправди, не кради, не прив'язуйся до земних речей, будь непорочним (для монахів). Джайнізм зберіг ряд елементів брахманізму: віру в перевтілення душ, вчення про карму, про пе¬ріодичну появу пророків.

Джайнізм і буддизм заперечують кастовий устрій, вчення про індивідуальне позбавлення від страждань, святість Вед, брахманістські обряди. Обряди джайніз¬му передбачають поклоніння Джині як божеству, а також його учням, читання священних текстів, при¬людні сповіді. В наші дні робляться спроби мо¬дернізувати джайнізм, що виявляється в русі ануварт (моральне відродження суспільства), яке ставить за мету звільнити людину від вад виховання.

Ануварти проповідують реформаторські ідеї кла¬сового суспільства: виступають проти накопичення багатства і насильної експлуатації.

Сикхізм (18 млн) заснований Нанаком (1469— 1539 рр.), сином дрібного торгівця з касти Кшатріїв. Він народився у селі Тальванді в Пенджабі, що входив тоді до імперії Великих Моголів. Нанак розробив усі основні положення сикхізму і на тривалий час визначив характер общини. Релігійно-філософська система сикхізму протягом п'яти з поло¬виною століть свого існування неодноразово зміню¬валася, але її догмати залишалися майже незмінними, так само як і в першій половині XVI ст., коли Нанак почав проповідувати своє вчення. Засновник сикхізму багато зробив для пропаганди своєї релігії: якщо повідомлення сикхістських авторів про його манд¬рівки до Мекки, Медіїіи, Багдаду не здаються достовірними, то, безсумнівно, він багато ходив по Пенджабу, де знайшов послідовників серед індусів і мусульман. Нанак був першим гуру секти: його наступники носили цей титул до кінця XVII ст., коли десятий ватажок сикхів Говінд радикально змінив характер общини й усунув посаду гуру. Вісім гуру, які йшли за Нанаком, розвивали його ідеї і не внесли до сикхізму кардинальних змін: тільки наступному суди¬лося наповнити ідеологію общини новим змістом і надати їй нового характеру, хоча основні догмати релігії Нанака залишилися непохитними.

У гімнах, поемах, молитвах Нанака, які увійшли до "Грантх Сахіб" — "біблії" сикхів, його погляди ви¬кладено й систематизовано.

Центральне місце в філософії сикхізму посідає поняття Бога. Для доказу існування Бога ні Нанак, ні інші гуру не вдавалися до витонченої системи аргу¬ментації, як це робили ідеологи християнства у Європі або філософи іїадійських шкіл. Бог для віро-вчителів сикхізму був самоочевидною реальністю, то¬му ні їхня епоха, ні їхня аудиторія не вимагали до¬казів його існування. Нанаку не було потреби дово¬дити існування того, що його слухачі вважали безсум¬нівним: коли йшлося про теологічні питання, він найчастіше приділяв увагу проповіді єдності Бога, що давало привід багатьом дослідникам вважати однією з важливих відмінних особливостей сикхізму його мо¬нотеїзм. "Суди про одного Бога, звідки бути іншо¬му?" — постійно повторює гуру. Джерела сикхського єдинобожжя насамперед слід шукати в моно¬теїстичних традиціях самого індуїзму: релігія Нанака, яка вийшла з лона індуїзму, зобов'язана йому багать¬ма своїми доктринами. Важливим фактором, який вплинув на формування як монотеїстичних поглядів засновника сикхізму, так і багатьох інших ідей, що їх він впроваджував, були вчення таких середньовічних індійських мислителів, як Рамануджа (XI ст.), Нім-барка (XII ст.), Мадхва (XIII ст.), Чантанья (XV ст.).