Пізні національні релігії

Основу синто як релігії становлять міфи, вміщені у творах "Кодзікі" і "Ніхонсьокі". їхня поява знаме¬нувала собою пік стародавньої офіційної релігії. В мі¬фах розповідається про створення світу. Першим бо¬жеством, яке виділилося із загального хаосу, був Аміно Міканусі. Однак ім'я цього божества згадується один раз у "Кодзікі" і зовсім не згадується у "Ні¬хонсьокі". По суті, створення світу, за міфами, роз¬починається з появою подружньої пари Ідзанагі та Ідзанамі, які породили Японські острови і багато бо¬жеств. Після смерті Ідзанамі, що загинула при на¬родженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив вели¬ку кількість богів. Коли він робив омивання обличчя, з його лівого ока народилася богиня сонця Аматера-су, з правого — бог місяця Цукийомі, з носа — бог вітру і бурі Сусаное. Тимчасом як Аматерасу й Цу¬кийомі діяли за велінням батька, Сусаное не під¬корився йому і, замість того, щоб вступити у во¬лодіння "рівниною океану", почав плакати. У відповідь на запитання Ідзанагі про причину плачу Сусаное заявив, що бажає відправитись до країни мертвих до своєї матері Ідзанамі. Ця відповідь так розгнівала Ідзанагі, що він прогнав Сусаное. Ос¬танній піднявся в Небесну країну для того, щоб по¬прощатись з Аматерасу, але так розлютувався, що вчинив багато неподобств, тобто здійснив вчинки, які в давнину вважалися тяжким злочином. Ображена Аматерасу сховалася у небесній печері, і весь світ опинився в темряві. Боги суворо осудили Сусаное за його вчинки і навічно вигнали з Небесної країни.

Сусаное спустився на землю, де зіткнувся з вось-миголовим драконом, переміг його і з його хвоста зробив чудовий меч, який підніс Аматерасу на знак примирення. Лише після цього Аматерасу визнала, що настав час направити на землю свого представника.Після деяких невдалих спроб підкорити землю владі небесних богів вибір Аматерасу впав на її боже¬ственного онука Нінігі. Аматерасу вручила йому "бо¬жественні реліквії" — дзеркало і меч, яшмові підвіски і ратище. Першим правителем країни, згідно з міфом, був Дзімму, котрий перед тим, як вступити на пре¬стол, породичався з нащадками Сусаное. В міфі Дзімму е персонажем, необхідим для того, щоб зв'я¬зати епоху богів з епохою земних правителів і обгрун¬тувати божественне походження останніх.

На міфах, зібраних у "Кодзікі" і "Ніхонсьокі", грунтувався релігійний престиж правителів країни,

які постійно посилалися на своє походження від вер¬ховного божества Аматерасу. Імператор вважався про¬довженням Аматерасу в часі, "сином небес", "богом в людському обличчі".

У V ст. до Японії проник буддизм. Обидві релігії, співіснуючи, взаємодоповнювалися. Місцеві культи відображали інтереси общин, клану і водночас були байдужі до духовних запитів особи.

Буддизм заповнив цей вакуум, причому важливу роль тут відіграла ідея карми — особистої розплати за здійснені вчинки. Більш того, буддизм вніс відсутню в уявленнях давніх японців концепцію відродження у по¬тойбічному світі, порятунку в раю Будди. Саме буддизм з часом здобув найбільшу популярність, вніс у японське суспільство етичні поняття, відсутні в місцевих культах.

Слід мати на увазі, що, незважаючи на активний процес синто-буддійського синкретизму, буддизм ще не став релігією всього японського народу. Його вплив поширювався головним чином на імпера¬торський двір та його оточення.

Серйозною перешкодою поширенню буддизму серед народу була складність його догм. Для усу¬нення цього бар'єра необхідно було спростити як догматику, так і обрядовість буддизму, зробивши їх доступними для широких верств. У зв'язку з тим, що буддизму чинили опір старі школи, які прагну¬ли зберегти вплив на віруючих, виникло ряд нових перешкод.

Загроза монгольської навали викликала підне¬сення національної свідомості японців і змусила їх звернутися до місцевих богів як до заступників. Ко¬роткий час реставрації імператорської влади супро¬воджувався посиленням інтересу до синтоїської міфології. Так робилися перші спроби створити дог¬матику синто, зокрема культу ісе-дзингу.

Каноном ісе-дзингу вважають "П'ятикнижжя синто", "Синто-гобусе". Священнослужителі тверди¬ли, що воно було ^складене у VIII ст., приписуючи ав¬торство окремих його частин відомим буддійським проповідникам того часу.

Одним з найважливіших документів, у яких втілене "все синто", є "Записки про закони спадко¬вості божественних марновірств", написані К. Тика-фуса (1293-1354 рр.).