Свобода – основна умова розвитку особистості

Якщо дозволеними залишаються тільки зовнішні про¬тиріччя, а не внутрішні, то життя особистості роздвоюєть¬ся на видимість зовнішньо створюваного добробуту і внут¬рішньо конфліктну. Така дитина, зберігаючи нормальні зовнішні людські відносини, залишившись одна, замикаєть¬ся на внутрішніх проблемах. У неї виникають розбіжності між тим, якою вона видається оточуючим людям (зовнішньо благополучною), і тим, якою вона є насправді (внутрішньо конфліктною). У результаті може настати затримка в особистісному розвитку [8, 59-62].

2.2 Особистісно-орієнтовне виховання та формування свободи особистості

О

рієнтація виховного про¬цесу на дитину як рівно¬правний його суб′єкт вимагає теоретичного уточнення поняття особистості, оскільки вона є кінцевою виховною метою. Беручись до такої роботи, зауважимо, що в су¬часній проблематиці особистості склалася досить пара¬доксальна ситуація: кількість визначень поняття "осо¬бистість" наближається до кількості справді духовно бага¬тих особистостей серед людської популяції. Що це: бага¬тогранність даного психологічного утворення (як пояс¬нює ряд дослідників) чи їхня методологічна безпечність? . другий аргумент є більш слушним. Роз¬маїття особистісної феноменології досить відчутне. Якщо йти слідом за природничонауковою логікою у цій про¬блемі, то, справді, ми побачимо нескінченний ланцюг визначень типу факторної моделі Р. Кеттела, здатності до переживання цінностей В. Штерна, прагнення до безпе¬ки й задоволення своїх бажань К. Хорні тощо.

Очевидно, потрібна спрямована методологічна ре¬флексія, яка дала б змогу подивитися на внутрішню структурну організацію особистості, що визначає її сутність. За цієї умови дослідник отримує теоретичний ключ до пояснення конкретних особистісних явищ. Сама ж особистість у понятійному оформленні виступатиме як їх породжувальна основа.

Поняття "особистість" мусить, по-перше, утримувати три плани існування людини: її минуле – теперішнє — майбутнє. Системоутворювальним чинником цієї тріади має виступати майбутнє. З ним пов'язаний цільовий (а не причиново-наслідковий) детермінізм як загальний ме¬ханізм функціонування особистості. По-друге, це понят¬тя має репрезентувати пояснювальний принцип розвитку особистості. По-третє, фіксувати її розвинену форму. По-четверте, вказувати на провідний спосіб існування.

Несуперечливий синтез цих методологічних вимог намічає стратегію конструювання шуканого визначення. Вона пов'язана з утвердженням активності людини. Тому під особистістю будемо розуміти людину як автора вільної дії, тобто такої, яка не залежить від безпосередньо діючої потреби і безпосередньо сприйнятої ситуації, дії, спрямованої на майбутнє. Дія з такими характеристиками тотожна вчинкові. Отже, одиницею аналізу особистості має виступати вільний вчинок. Наше розуміння вчинку як вільної дії співзвучне визначенню його як щиросерд¬ності, даному П. А. Флоренським.

Час вимагає такого понятійного апарату в галузі психо¬логії, який би виступав продуктивним засобом відповідної практично-перетворювальної діяльності. Це насамперед стосується поняття особистості. Аналіз саме так заявленої проблеми особистості й буде нами здійснюватися.

Проблема особистості — це й проблема її свободи. Свобода виявляється самовизначенням духу людини, її ціннісним пріоритетом.У психологічному ракурсі свобода — це інтенція лю¬дини приймати розумне рішення, робити доцільний вибір, це можливість бути і стати. Вона є своєрідною рушійною силою активності суб'єкта. Можна трактувати свободу волі, яка виходить з власного "Я", як прояв інде¬термінізму. Проте слід при цьому враховувати сутність "Я" — чи воно егоцентричне, чи в ньому переважають соціальне значущі пріоритети. У першому випадку отри¬муємо свавілля, у другому — свідому вільну дію.

З позиції емпіричного підходу людина – це продукт обставин; вона повністю детермінована минулим. За та¬кого розуміння свобода волі людини — фікція, оскільки розглядається лише на основі причиново відповідних дій. У діалектичній логіці людина вибудовує себе сама, проек¬туючи і здійснюючи своє історичне майбутнє. Свобода волі трактується тут як найважливіший і найнеобхідніший компонент доцільних дій. Спонукальним мотивом конкретної дії людини виступає не стільки усвідомлення чи неусвідомлення причин, скільки творення майбутньо¬го, уявлення поки ще реально не існуючого результату дії. Особистість — це така сутність, яка протистоїть будь-яко¬му насильству. Свобода людини пов'язана з почуттям її гідності. Приниження гідності надзвичайно вразливе для неї. Кожна людина прагне до незалежності від насиль¬ства, і вільною є та, яка її досягає.