Свобода – основна умова розвитку особистості

У процесі виховання особистості розкривається індивідуальна своєрідність особистості, що розвивається, складається унікальний, неповторний внутрішній світ, образ "Я" кожної людини.

Вплив виховання на психічний розвиток дитини багатогранний і не завжди лінійний. Від цього залежить, як будуть використані задатки дитини, як розвинуться здібності, які основи будуть закладені для розвитку її розуму, почуттів, волі, характеру, світогляду [7, 80-85].

Розвиток особистості в дитинстві відбувається під впливом різноманітних соціальних інститутів: сім'ї, шко¬ли, позашкільних закладів, за¬собів масової інформації (преса, радіо, телебачення) і живого, безпосереднього спілкування ди¬тини з оточуючими людьми. У різні вікові періоди особистісного розвитку кількість соціаль¬них інститутів, причетних до формування дитини як особис¬тості, та їхнє виховне значення різні. У процесі розвитку особи¬стості дитини від народження до трьох років велику роль відіграє сім'я, набуття нових основних особистісних якостей пов'язане в першу чергу з нею. У дошк¬ільному дитинстві до впливу сім'ї додається вплив спілкування з ровесниками, дорос¬лими людьми, звернення до доступних засобів масової інформації. З вступом до школи відкривається новий потужний канал виховного впливу на особистість дитини через ровесників, учителів, шкільні навчальні предмети і заняття. Розширюється сфера контактів із засобами ма¬сової інформації, різко зростає потік інформації виховно¬го плану, що досягає дитини і теж справляє на неї вплив.

Починаючи з підліткового віку, велику роль у розвит¬ку особистості відіграє спілкування з ровесниками, друзя¬ми, серед яких дитина проводить значну частину часу. Це дозволяє їй зробити істотний крок від залежності до неза¬лежності і перейти па автономний, самостійний шлях по¬дальшого особистісного розвитку. Усе більшого значення з цього вікового періоду набувають самовиховання і само¬вдосконалення особистості, що в юності стають головними засобами її розвитку. Розглянемо кожен з позначених соці¬альних впливів у його динаміці і специфічних особливос¬тях залежно від віку дитини.

У міру дорослішання роль сім'ї в розвитку дитини по¬ступово зменшується. У дитинстві переважно впливає на дитину мати або людина, яка безпосередньо доглядає її і постійно спілкується з нею. У ранні роки сімейна виховна дія в основному зводиться до різноманітних впливів на емоційну сферу дитини, а також на її зовнішню поведінку: підпорядкування елементарним дисциплінарно-гігієнічним нормам і правилам. У дошкільному віці до описаних сімей¬них впливів додаються ті, що спрямовані на виховання в дитини допитливості, наполегливості, адекватної самооцін¬ки, прагнення до успіхів, чуйності, товариськості, добро¬ти, а також моральних якостей особистості, які насампе¬ред виявляються у ставленні до себе подібних.

Відсутність єдиного погляду спонукає дітей до форму¬вання власної думки: їм мимоволі доводиться вибирати. У результаті в дітей поступово виробляються самостійність і не¬залежність мислення. Негативний бік цієї ситуації полягає в тому, що аргументи різних людей найчастіше здаються на¬стільки переконливими, що буває важко вибрати між ними те, що потрібно. У цьому випадку власна позиція дитини не формується, виникають важко вирішувані протиріччя, і дитина замість того, щоб ставати інтелектуально самостійною, навпаки, може стати інтелектуально конформною, тобто ви¬падково переходити від однієї точки зору до іншої, яка в даний момент часу їй здається більш правильною.

Процес власне особистісного розвитку дитини під впли¬вом взаємовідносин, що складаються з оточуючими людь¬ми, можна уявити так. У доступних для дитини (з ураху¬ванням її віку) видах діяльності виникають відповідні фор¬ми спілкування, в яких дитиною засвоюються правила і норми людських відносин, розвиваються потреби, форму¬ються інтереси і мотиви, що, ставши спонукальною осно¬вою особистості, ведуть до подальшого розширення сфери спілкування і, отже, до появи нових можливостей для роз¬витку особистості. Вихід дитини в нову систему діяльності і спілкування, включення її в орбіту міжособистісних кон¬тактів з новими людьми, звернення до нових джерел інфор¬мації фактично означають перехід до наступного, більш високого щабля розвитку.О.М. Леонтьєв вважає, що розвиток особистості дити¬ни знаходить вираження в зміні ієрархії мотивів діяльності. Старі мотиви втрачають свою спонукальну силу, народжу¬ються нові, що призводять до переосмислювання людських відносин і власної поведінки. Ті види діяльності і форми спілкування, що колись відігравали головну роль, тепер відходять на другий план, змінюються інтереси і устрем¬ління. Настає нова стадія особистісного розвитку дитини. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед дитиною нові можливості для осо¬бистісного зростання. Спочатку ці можливості складають¬ся усередині головних видів діяльності, а для дітей дошкіль¬ного віку - у різних іграх. У більш старшому віці до гри додаються навчання і праця.

Відносини між людьми не завжди складаються глад¬ко, мають чимало протиріч, зовнішніх і внутрішніх конфліктів, розв'язуючи які особистість просувається впе¬ред у розвитку. Засвоєння і реалізація адекватних форм рольової поведінки, що відбуваються в грі, праці і колективних видах навчальної діяльності, сприяють подолан¬ню протиріч у системі міжособистісних відносин. Самі протиріччя у людських відносинах автоматично не ста¬ють рушієм особистісного розвитку; тільки породивши проблеми внутрішнього характеру, що змушують дитину змінювати своє ставлення і погляди, зовнішні протиріччя перетворюються у внутрішнє джерело активності, спря¬моване на формування нових корисних особистісних яко¬стей.