Свобода – основна умова розвитку особистості
Особистісно орієнтоване виховання не знає ситуацій, коли намагання вихованця досягти певних виховних цілей не помічаються, зате будь-яка його похибка викли¬кає яскраво виражене незадоволення, наголошується на його невідповідності тим чи іншим суспільним нормати¬вам, навіюється, що дитина не така, якою її хотіли б ба¬чити дорослі.
Підлягає також безумовному запереченню та обстави¬на, коли, замість конструктивного використання природ¬ної дитячої потреби в доброму ставленні до неї значущих людей, для заохочення розвитку позитивних задатків і прагнень вихователі пригноблюють її, не дають їй ре¬алізуватися, вимагають від дитини неможливого, а коли вона не справляється з цими вимогами, постійно прини¬жують. Таке приниження викликає протест і ворожість дитини до вихователів, тому що їй важливо зберігати по¬чуття власної гідності, відповідати уявленню про саму се¬бе як про особу, гідну поваги.
У даному випадку протест неможливий: адже він має бути спрямований проти педагогів, чиє заохочення вихо¬ванець прагне заслужити. Він сподівається на підтримку й ласку, а наштовхується на нерозуміння й повчання. То¬му до певного часу не може відповісти на це ні грубістю, ні байдужістю. Потреба в самоповазі, що підштовхує до протесту, приходить у нерозв'язний конфлікт із потребою у повазі і схваленні вихователя, без яких неможливим є й збереження поваги до себе. Так формується внутрішній мотиваційний конфлікт, за якого мотив ворогування постійно стримується.
Особистісно орієнтоване виховання спрямоване на реалізацію сутнісної природи суб'єкта, якій відповідають цінності служіння, коли основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей. Це дає людині мож¬ливість виходити за межі своїх актуальних, наявних мож¬ливостей.
Спрямованість виховного процесу на цінність служіння заперечує цілковиту орієнтацію на цінність соціальних досягнень і володіння. За життєвої цінності соціальних досягнень як визначальної основним ставлен¬ням до життя стає суперництво, що створює тривожні на¬строї, невпевненість у собі й виступає перепоною для успішного особистісного розвитку. За цінності володіння інша людина є лише об'єктом, засобом для досягнення власних цілей, моральних заборон тут немає.
Таким чином, за цінності служіння про людину мож¬на говорити як про вільну особистість, яка свідомо оби¬рає свій життєвий шлях. Життя в такому разі виявляється творчістю, оскільки лише через ідеальну представленість в інших людях та інших людей у собі й можливий розви¬ток власної особистості. Отже, альтернативою директив¬ному підходові до виховання має виступити особистісно орієнтоване виховання, яке забезпечує дитині право на свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя взагалі, на можливість його дійово¬го здійснення за наявності в неї установки на подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно орієнтоване виховання — це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Згідно з ним добро стає сутнісним визначенням людини; істина — лише засобом для розвитку її духовності.Виховні ситуації, які створюються у межах особистісно орієнтованого виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав ди¬тину до самопізнання й самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. А це означає, що треба культивувати такі ситуації, у яких стосунки з дітьми будуються на врахуванні їхньої гідності і права бути особистістю; перше безперечне право дити¬ни — висловлювати свої думки, впливати на наші суд¬ження про неї. На жаль, сучасна виховна практика часто-густо демонструє наміри гальмування, а то й знищен¬ня всього того, що є волею і свободою вихованця, стійкістю його духу, силою його вимог і задумів. У дітей виникають сумніви в нашій щирості, підозри, з якими вони намагаються боротися. Інколи вони роблять це відкрито, і тоді їхні дії вважають асоціальними. Але най¬частіше, як це буває за спротиву будь-якій владі, опір ве¬деться приховано, і його результати позначаються дале¬ко не відразу. У моральному сенсі така поведінка ще більш небезпечна, ніж відкрита неслухняність, оскільки дитина стає брехливою і лукавою. Ці якості інколи зали¬шаються у неї на все життя.
Йдеться, таким чином, про необхідність моделювання ситуацій вільної, творчої співпраці. Вони є альтернати¬вою педагогіці заходів. Суттєвою психологічною особ¬ливістю таких ситуацій є те, що вони заперечують де¬термінуючий "вплив на" особистість, який здійснюється реактивними, адаптивними виховними механізмами.
Натомість утверджуються й використовуються психо¬логічні механізми виховання, розраховані на максималь¬не залучення всіх компонентів структури особистості (свідомості, емоцій, волі) в соціальні й міжособистісні взаємодії. Вихованець сповна активізує вищий рівень своєї самосвідомості для самостійного пошуку й ре¬алізації якісно нових, конструктивних способів про-соціальної поведінки. Тому одна з основних функцій пе¬дагога полягає в тому, щоб розвинути у вихованця здібність якнайточніше розуміти свою внутрішню та зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінко-вої тактики. За постійного прояву цієї здібності вихова¬нець цілковито залучається до процесу становлення і формування самого себе, тобто набуття власної відповідальної свободи, і саме в такий спосіб він відкри¬ває, що є глибоко і по-справжньому соціальним. Він жи¬ве повною мірою в даний момент і морально самовиховується тому, що саме таким є найкращий життєвий стиль для будь-якого вікового етапу.