Концепції особистості у вітчизняній психології
В.Бехтерев надавав особливо¬го значення ролі виховання та на¬вчання у становленні особистості. Для її правильного, цілісного роз¬витку необхідне поступове при¬вчання до систематичної праці, до самостійного мислення із широ¬ким критичним світоглядом, стійкість характеру — за ретельного дотримання фізичної та розумової гігієни [22, с. 150].
Він наголошує, що правиль¬не і раціональне виховання має починатися з перших днів життя людини, адже засади майбутньої особистості укорінюються ще у дошкільному віці. Уже тоді по¬чинаються відхилення в харак¬тері, їх слід своєчасно усувати. Через це на перший план вису¬вається правильний напрям ро¬зумового розвитку, що має забез¬печити освіта. Невігластво і вади освіти стають головною умовою недорозвитку особистості. Тому цивілізовані країни конкурують між собою в ефективній поста¬новці й розвитку шкільної спра¬ви [22, с. 151].
Особистість як визначальний чинник суспільної діяльності, як визначник, керівник дій і вчинківЗа переконанням В.Бехтерева, учинки й дії є об'єктивним вираженням особистості. Учинки й дії перебувають «у прямому співвідно¬шенні зі сферою особистості, об'єднуються як у просторі, так і в часі відповідно до визначеної мети, яка пов'язана з її потреба¬ми» [18, с. 397].
В.Бехтерев чи не вперше у пси¬хології показав вирішальну роль особистості у суспільному житті. Він стверджував, що «особистість є тією основою, на якій ґрунтуєть¬ся сучасне суспільне життя» [22, с. 309].
Суспільство постає, на його думку, як зібрання більш або менш діяльних особистостей, що взаємопов'язані між собою, в ім'я спільних інтересів і праг¬нень, родинною спорідненістю та схожістю основних психічних рис. Це зібрання він характери¬зує як збірну соборну осо¬бистість, що об'єднана політич¬ними, правовими тощо спільни¬ми інтересами. Прогрес народів, їх цивілізованість і культура за¬лежать від ступеня розвитку осо¬бистостей, що входять у це зібрання, від діяльної участі кожної особистості у досягненні загальної мети, у створенні спільних благ. Активна само¬діяльна особистість висуває у вільному суспільстві нові плани і нові горизонти, тоді як пасивні особи, що розвиваються в умо¬вах рабства, здатні тільки до по¬вторення й наслідування. В.Бех¬терев надає великого значення для самого існування сучасних країн не зовнішнім силам, зок¬рема і владі, а моральним заса¬дам згуртованості особистостей.
Роль особистості в історично¬му житті народів зростає в пері¬оди підвищення темпу соціаль¬ного життя, мирного суперницт¬ва народів на терені праці й куль¬тури, але особливо — у періоди боротьби зі стихійним лихом або зовнішніми ворогами. В.Бехтерев підкреслює, що «ті суспільства і народи, що мають у своєму се¬редовищі більш розвинутих і більш діяльнісних особистостей, за інших рівних умов збагачува¬тимуть людську культуру більшою кількістю предметів своєї праці та кращою їх якістю. І навпаки — народ, слабкий за рівнем розвитку окремих особи¬стостей, що складають його як суспільні одиниці, не може за¬хистити себе від експлуатації народів з вище розвинутими особистостями, що утворюють його» [22, с. 310].
Дуже цікавим є погляд В. Бех¬терева на мирну боротьбу на¬родів, яку він розглядав як пе¬ревірку, іспит суспільної само¬діяльності особистостей, з яких складається народ. У цьому мир¬ному змаганні теж перемагає той народ, який сильніший розвит¬ком своїх особистостей. Народ же з нерозвинутим суспільним життям, з придушеними осо¬бистостями приречений на роз¬пад та втрату своєї самостійності [22, с. 311].
Отже, у період соціальної кри¬зи, зіткнення народів або воєн роль особистості стає найвагомішою. В.Бехтерев наводить такий істо¬ричний приклад, пов'язаний із ро¬сійсько-японською війною 1904— 1905 pp., яка закінчилася нищів¬ною поразкою Росії. Причину цьо¬го вчений вбачає саме в «особистісному чинникові».
Він підкреслює той факт, що в цей час у російському суспільстві панував принцип боротьби під гас¬лом пасивних особистостей — «Терпіння!», — тоді як у японсь¬кому суспільстві була проголоше¬на активна боротьба всього наро¬ду за життя, за право, за свободу [22, с. 311-312].
Учений відмічає, що в Японії були створені значно сприят¬ливіші умови для діяльності осо¬бистості, організоване суспільне життя «більш світлого характе¬ру», особистість не була приду¬шена формалізмом, там «буква закону не торжествувала над смислом», «наука не слугувала предметом дивної іронії, її не женуть звідси бюрократичні відомства». Навпаки — «знання і досвід цінуються там дуже ви¬соко й усяке наукове відкриття залучається відразу до справи» [22, с. 312]. Зроблені ним оці¬нювання й узагальнення зберег¬ли свою соціально-психологічну цінність на все XX століття.