Концепції особистості у вітчизняній психології

Душа – це те,

що робить

траву – травою,

дерево – деревом,

людину – людиною.

Без душі

трава - сіно,

дерево – дрова,

людина – труп.

Григорій Сковорода

Професійні психологи України починають усві¬домлювати внесок української психології в науко¬ве розуміння сутності, розвитку й функціонування особистості. Цьому сприяє і та увага, яку привер¬тає особистість у світовій науці, зокрема, філософії, педагогіці, психології, еко¬номіці тощо, а також визнан¬ня виняткової ролі особистості у поліпшенні соціального, еко¬номічного, політичного життя передових країн світу, добро¬буту їхніх громадян.

Після отримання Україною незалежності у психологічно¬му товаристві постало питан¬ня про справжнє значення того, що зроблено саме україн¬ськими психологами на терені колишньої Російської імперії та Радянського Союзу. І слід одразу зауважити, що виділи¬ти суто національні українські наробки зі, скажімо, російсь¬ко-українського, а вслід за ним — і німецько-українсько¬го, американо-українського тощо контексту важко, поза-як психологія, як і інші гуманітарні та природничі науки, розвивалась і розвивається в єдиному бага¬тонаціональному просторі світової науки. Про це свідчать незаперечні історичні факти.

Так, О.Лазурський, виходець з України, з Пере¬яслава, формувався як психолог-дослідник під без¬посереднім науковим керівництвом В.Бехтерева і опосередкованим — І.Павлова. Становлення моло¬дого одеського мислителя С.Рубінштейна здійсню¬валося під впливом німецької філософії і психо¬логії, зокрема — за умов навчання талановитого юнака у Марбурзькому університеті. Відомий у Європі, але не в Україні, українець за походжен¬ням, психолог О.Кульчицький, який у .60-ті роки XX століття очолював Український Вільний Уні¬верситет у Мюнхені, вважав себе учнем видатного німецького персонолога Ф.Лерша. Навіть патріарх української радянської психології Г.Костюк не міг за певних історичних і політичних обставин зали¬шитись осторонь взаємовпливів в умовах тісних наукових взаємостосунків із російськими радянськи¬ми психологами — О.Леонтьєвим, О.Лурією, Б.Ананьєвим, Б.Ломовим та ін. І цей перелік мож¬на продовжувати.

Тому з огляду на історичні реалії минулого сто¬ліття, доцільно говорити про вітчизняну психологію в широкому тлумаченні цього поняття.

Ми використовуємо цей термін, зараховуючи до низ¬ки вітчизняних психологів пе¬редусім тих, хто народився, учився і працював на психо¬логічних теренах України і побив величезний внесок не тільки в українську, а й у світову персонологію. Утім, немає причин викреслювати з низки вітчизняних психологів тих, хто народився, певний час жив в Україні, але був зму¬шений проживати і працюва¬ти за межами її території, хто все життя був пов'язаний з Україною певним чином, зро¬бив відчутний внесок в украї¬нську психологічну науку. І, нарешті, будемо вважати вітчизняними психологами і тих науковців, хто дуже впли¬нув на розвиток саме української психології, нео¬дноразово був в Україні, виступав із доповідями, співпрацював із українськими психологами, але залишався при цьому представником своєї націо¬нальної науки.

Якщо дотримуватися саме зазначених вище «со¬борних» критеріїв, то складається масштабна кар¬тина вітчизняної української персонології. До її складу можна віднести таких відомих і маловідо¬мих діячів, як В.Бехтерев, ОЛазурський, Л.Виготський, В.М'ясищев, С.Рубінштейн, О.Леонтьев, К.Платонов, Г.Костюк, П.Чамата, О.Кульчицький, О.Ткаченко, В.Моргун, О.Дусавицький, І.Бех, Б.Цу-канов та ін. Уважне й неупереджене вивчення об'єк¬тивних історичних, біографічних даних щодо твор¬чого наукового життя перерахованих видатних пси¬хологів підтверджує нашу думку.