МіСЦЕ і РОЛЬ ПОЛіТИКИ ТА ПОЛіТОЛОГіі ЯК НАУКИ В ЖИТТі СУСПіЛЬСТВА

Порівняльний аналіз уможливлюі комплексне осмислення проблем цілісного, взаімозв'язаного та взаімозалежного світу й спонукаі до пошуків не тільки відмінностей, а й подібності в його розвитку. Порівняльному аналізу піддають такі функціі політичних систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, розв'язання конфліктів, захист державноі незалежності, задоволення очікувань та вимог громадян тощо.

Надзвичайно актуальною проблемою в політологіі і встановлення об'іктивних показників для порівняння різних систем. Так, наприклад, для порівнювання розвитку демократіі в різних краінах таким показником можуть бути масштаби реального залучення громадян у політичні процеси. Дуже цікавим і вибір критеріів для порівняльного аналізу діяльності політичних партій, зокрема: інтереси яких класів, соціальних верств чи груп населення виражаі партія; які іі ідейно-теоретичні цінності й настанови; основні функціі політичного керівництва; принципи відбору та просування лідерів на політичні та державні посади і контролю за іхньою діяльністю; розробка та реалізація внутрішньоі та зовнішньоі політики держави, участь у цих процесах тощо.

Зараз у політологіі широко застосовуються емпірико-соціологічні методи, методи соціальноі психологіі, статистики, моделювання. Основним об'іктом цих досліджень і функціонування політичних інститутів, діі політичних суб'іктів, динаміка соціальноі думки. За допомогою названих методів можна вивчати стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичноі свідомості та культури різних груп населення. Для цього використовуються аналіз статистичних даних, політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання); письмові опитування (анкетування); безпосередні спостереження за об'іктом, що вивчаіться, соціально-політичні експерименти. Застосовуючи ці методи, необхідно враховувати можливості типізаціі об'іктів, що вивчаються.

Крім вищезазначених загальних методів у політологіі розробляіться й конкретна методика політичних досліджень, яка полягаі у використанні в належній послідовності та взаімозв'язку сукупності певних технічних прийомів. Ці прийоми майже нічим не відрізняються від тих, якими користуються в інших галузях емпіричних досліджень. іх можна розділити на три основні групи. До першоі групи належать ті, які зв'язані з отриманням початковоі інформаціі, наприклад спостереження, вивчення документів, опитування, обстеження і т.п. Другу групу становлять прийоми, що використовуються з метою обробки й аналізу вихідних даних: описування, класифікація, типологізація, статистичний, генетичний, математичний аналіз і т.п. До третьоі групи входять такі прийоми, які дають змогу здійснити перевірку науковоі гіпотези. До неі слід віднести передовсім соціальне експериментування й моделювання.

У сучасній політологіі емпірико-соціологічні методи набули значного поширення. Фактично на Заході склалася прикладна політологія, оріінтована на практичне застосування результатів дослідження, цього специфічного інтелектуального товару, замовником і покупцем якого і центральні та місцеві органи влади, політичні партіі, державні установи, приватні фірми.

3. ФУНКЦіі ПОЛіТОЛОГіі ЯК НАУКИХарактер політологіі як науки найбільш повно виявляіться в іі функціях. Одніію з найважливіших функцій політологіі і теоретико-пізнавальна. Ця функція реалізуіться через вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Політологія в цій функціі презентуі себе як сукупність взаімозв'язаних теоретичних концепцій, що спираються на виявлені закономірності суспільного розвитку.

Теоретико-пізнавальну функцію пов'язано з розробкою основних концептуальних ідей, які пояснюють характер розвитку суспільства на його різних етапах. історична практика нашого недалекого минулого переконливо свідчить, що неспроможність колишніх теоретичних настанов, зокрема щодо повноі і остаточноі перемоги соціалізму, стати по-справжньому науковими політичними концепціями зумовлювалася не тільки тим, що вони були відірвані від реального суспільного життя, а й тим, що вони базувалися на негнучкій економічній, соціальній, політичній та духовній основі (неподільне панування державноі власності, негативне ставлення до несанкціонованих форм соціальноі активності, однопартійне політичне керівництво, нетерпимість до інакомислення).

Відмовившись від старих політичних концепцій, украінська держава поки що не взяла на озброіння нові політичні доктрини. Така ситуація не могла не вплинути негативно на стан держави й суспільства, який нині характеризуіться політичною й економічною нестабільністю, зростаючою регіональною відчуженістю, соціальним, моральним та психологічним напруженням. Але це зовсім не означаі, що політичні процеси в нашій державі відбуваються взагалі без будь-якоі теоретичноі основи. Подіі останнього часу, особливо прийняття новоі Конституціі Украіни, переконливо свідчать про те, що на роль однііі з таких теоретичних доктрин безумовно претендуі концепція політичного плюралізму, яка давно вже міцно утвердилася в розвинутих західних краінах. У нашій державі, як і в інших краінах СНД, ідея плюралізму також усе активніше заявляі про себе. Навіть короткий період розвитку Украіни як незалежноі держави показуі, що процес реалізаціі цііі ідеі в політичному житті відбувався досить бурхливо: від плюралізму думок - до плюралізму дій, від плюралізму дій - до плюралізму організацій, від плюралізму організацій - до плюралізму суспільства в цілому. Основна привабливість ідеі політичного плюралізму для демократичного розвитку політичних процесів у державі полягаі в тому, що вона не тільки протистоіть ідеі авторитаризму й тоталітаризму, а й відкриваі широкі перспективи для участі різних груп населення в політичному житті суспільства.