ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали пев-ні риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельниць-кого та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Цей акт отримав назву "Консти-туція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча — Гетьману, а судова — Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року. Період відродження національної Української держави (1917 — 1920 рр.) по-значений появою значної кількості конституційне — правових актів, які пе-редбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада

1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня

1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодав-ства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 року. Тимча-совий основний закон про державну самостійність українських земель коли-шньої Австро — Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.

Серед цих конституційне — правових актів чільне місце посідає Кон-ституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Серед основних положень: Україна є суверенною самостійною, незалежною державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада базу-ється на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конститу-ційні закони:

Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918 та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман. По-валення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директо-рією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі за-кони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Тру-довий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійсню-валася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Мініс-трів на засадах поділу влад.

Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготов-лені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями". Така оцінка конституцій "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:

1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції України радянського періоду мали повністю відтворю-вати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські конституції регулювали відносини людини і держави без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та на-дійного гарантування прав і свобод людини і громадянина .

1.3НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ