ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ
Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середо-вище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користу-вання надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.
1.1ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ КОНСТИТУЦІЇ
ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ
Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом з тим існує думка, що він бере початок від звороту " rem publicum co ", з яко-го починаються окремі акти римських імператорів. Конституція — категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу — хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13 — 18 ст.). Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Єв-ропі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево викристалі-зовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.
Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.
Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних право-вих шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфіковані-ших вважають визначення, за яким "онституція — це Основний Закон держа-ви, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріп-люють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадя-нина, систему та принципи організації державної влади, територіальної орга-нізації держави тощо".
Конституція — це Основний Закон держави, який регулює у відповід-ності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні від-носини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад органі-зації суспільства й держави.
Конституція — політико-правовий документ, в якому знаходять свій концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспіль-ного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національне — державний і адміністративне — те-риторіальний устрій, а також система і принципи діяльності механізму здійс-нення повновладдя народу. Конституція — це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а особливий закон країни: закон законів, як називав її Маркс. Вона оформляє національну систему права, стягує воєдино діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни — це Основний Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набір різних положень. В основі цієї системи — Конституція, що є не тільки установчим документом держави та її основних інституцій: парламенту, уряду, суду, місцевого самоврядування і те. ін., а й юридичним актом. Як юридичний документ, Конституція має бути викладена в чітких юридичних термінах, її положення не повинні суперечити одне одному, тоб-то створювати колізії.Як документ установчий, Конституція повинна містити процедури розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності держави. Од-на з функцій Конституції, яка випливає із її суті, — це затвердження справж-нього народовладдя. Конституція не може заважати саморегуляції суспільст-ва: вона повинна бути орієнтиром, еталоном, на який рівняються його полі-тичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в тому, щоб через усві-домлення сутності Конституції, "поставити на місце" співвідношення суспі-льства й держави. Це, безперечно, не означає, що традиційні класові проти-річчя зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відсту-пають на задній план. На першому плані є фактори, обумовлені кризою су-часної цивілізації, необхідністю збереження людства від загибелі. Саме в та-ких умовах особливої ваги і значення набуває соціальний консенсус, де Кон-ституція відіграє особливу роль, виступає головним політико-правовим засо-бом його забезпечення.
З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського сус-пільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінно-сті і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня супе-речка відносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефекти-вного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім засо-бом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь — яка Конституція виникає і діє для того, щоб врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від таких спеціальних ін-ституцій як власність, права і свободи громадян; громадські та релігійні об’єднання; громадянське суспільство з його політичною, економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб організації су-спільства; права і свободи нації тощо. Це — елементи організації суспільст-ва, а не державного устрою, його прерогатив. Закріплення таких засад суспі-льства є одною з функцій Конституції як Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є: