ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНОГО ЗАКОНУ ДЕРЖАВИ

ВСТУП

Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні по-ложення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї право-творчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності кон-ституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності консти-туції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних по-ложень. Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш ва-жливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та норматив-но-правового змісту конституції.

Однак конституція — явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися як щось застигле і не-змінне. І це не випадково: історія засвідчує, що застиглість — це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й оновлюваність суспільст-ва — неодмінна умова нормального його функціонування і розвитку. Тому усвідомлення сутності конституції, її соціальної ролі та призначення в сучас-них умовах набуває особливого значення.

Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших ас-пектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний аспект сутності конституції. Конституція — це фіксація становища співвід-ношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції. Це — своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси рі-зноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. А такі інтереси дуже різноманітні. Багато з них виникають і реалізуються в політичній сфері, яка як відомо, є об’єктом діяльності політичних партій, громадських рухів та ін-ших соціальних об'єднань. Така діяльність знаходить свій вираз в різномані-тних правових, в тому числі й конституційних документах. Тобто конститу-ція не може не враховувати дійсний стан речей, не фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без такого узгодження неможливо досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.

В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним догово-ром, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечнос-ті зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.

Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу, судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократич-ній правовій державі, зокрема, інститути президентства, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів ви-конавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні дер-жавні органи й організації та численні недемократичні інститути (однопар-тійність, цензура тощо).

У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократи-чна виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава по-ступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм, від-буваються зміни у правовій системі в цілому.

Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку україн-ського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Консти-туції України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це визначна подія в її історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України Кон-ституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Якою мірою і яку роль вона відіграє в процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмис-лення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначне сприймається різними політичними силами та верствами суспільства. Говорячи про це ми не може-мо забувати, що якою б не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею життя у перехідний період.Нова Конституція України відображає тенденції і закономірності роз-витку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, право-вого статусу особи виборчого права; закріплення основних характеристик (рис) правової держави; впровадження ідей парламентаризму; запозичення досвіду конституційного будівництва інших країн; орієнтація на людину і за-гальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільст-ва, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, на-ціональних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально — етні-чної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регу-лювання тощо.