Дилеми російського націоналізму

Подібні думки щодо сучасного становища СРСР можна почути дедалі частіше як у самому Радянському Союзі, так і поза його межами. У статті Юрія Афанасьєва в «Літературній Росії», яка викликала жваву дискусію, йдеться про «ідеологічний вакуум» у Радянському Союзі, породжений «кризою ідентичності». Ці явища Афанасьєв пов’язує із «систематичним стиранням колективної пам’яті» за часів Сталіна та Брежнєва. Історична пам’ять є надзвичайно важливим формуючим складовим ідентичності суспільної групи. Афанасьєв вважає, що існує безпосередній зв’язок між піднесенням шовіністичних, антисемітських угруповань на зразок «Пам’яті» та руйнуванням історичної пам’яті 7.

Ален Безансон доходить такого визновку: після банкрутства маркєНзму-ленінізму єдиним альтернативним джерелом легітимності є імперія, незалежно від того, якою архаїчною вона може бути: «Оскільки магія ідеології вже не діє, залишається лише одне магічне джерело — імперська чи колоніальна легітимність російського народу у світі, який зараз є суцільно деколонізованим» 8.

Чи такий уже правий Безансон? Чи справді росіяни нездатні бути нічим іншим, ніж імперською нацією?

Імперія чи національна держава?

Перемога більшовиків у громадянській війні зупинила зрушення, які в 1917-1919 pp. були проявом природного розпаду Російської імперії на велику кількість незалежних держав, — процес, який розпочався з Лютневої революції 1917 р. Як ми бачимо сьогодні, ця перемога також стала на перешкоді еволюції Росії в «нормальну» державу та націю 9. Спроба більшовиків перетворити клас на ключовий елемент суспільного устрою (замість нації), а класову солідарність — на основу нової легітимності та ідентичності, не вдалася. Натомість у межах комуністичної фразеології було реставровано імперську модель, в якій російська нація піднеслась на рівень «старшого брата», залишаючись при цьому об’єктом маніпуляцій Сталіна та його системи. Створення комуністичних режимів в Азії та Східній Європі після Другої світової війни привело до такого розширення влади та впливу радянської держави, якого не можна було собі уявити за часів царизму. Однак і після створення «соціалістичного табору» Росія залишалася і символічною і реальною основою Радянського Союзу. Саме після 1945 р. ідея першорядності Росії стала домінуючою в ідеологічних побудовах, культурі, науці тощо — спочатку в Радянському Союзі, згодом — у Центральній та Східній Європі. З погляду внутрішньої політики анексія прибалтійських держав, Західної Білорусії та Західної України зумовила подальше ускладнення вже наявної національної проблеми — це проявилося в епоху гласності. Поширення комунізму поза межі СРСР і територіальна експансія радянської держави у свою чергу стали на перешкоді росіянам в їхніх пошуках власного національного самоусвідомлення — їм доводилося розв’язувати проблеми імперії, структура якої значно ускладнилась: вона складалася тепер як із «внутрішніх», так і з «зовнішніх» компонентів.

Отже, ця спадщина значно ускладнила відповідь на питання «Що таке Росія?» Щоправда, карта сучасної радянської та російської політики стане значно зрозумілішою, якщо відокремити два головних спрямування, які у свій спосіб кожне відповідають на це питання. Назвемо їх представників «захисниками імперії» та «будівничими нації», або «імперцями» та «націоналами».

Представники першого вважають сучасну територію Радянського Союзу легітимним і цілком природним національним «простором» росіян. Деякі з них навіть поширюють це уявлення на весь радянський блок. Зрозуміло, проміж «імперцями» існують досить великі відмінності щодо форм політичного урядування в цій країні, місця неросійських народів у ній тощо. Але всіх їх об’єднує одне — глибока переконаність у тому, що СРСР по суті є синонімом Росії, отже, збереження його політичної єдності саме як російської держави (чи держави, де панують росіяни) є найвищою політичною метою. Той факт, що серед них можна знайти як крайніх лівих, так і крайніх правих, не заперечує головного — усі вони єдині щодо цієї мети.З іншого боку, ми бачимо тих росіян, які вважають Росію чимось вельми відмінним від СРСР — територіальною, історичною, культурною спільнотою, яка не охоплює того, що вони вважають неросійськими територіями та націями, навіть якщо ці останні є частиною СРСР. Географічний ареал Росії неоднаковий для всіх представників «націотворчого» спрямування. На відміну від «імперців» деякі «націонали» виключають зі складу Росії прибалтійські держави, але не відмовляються від Кавказу; інші виключають згадані території, але вважають частиною Росії Україну та Білорусію тощо. Об’єднує їх орієнтація передусім на національне та головна політична мета — створення Росії саме як національної держави. Вони не переймаються тим, щоб зберегти, реформувати, трансформувати чи модернізувати імперію, вони прагнуть створити на її місці російську та певну кількість неросійських національних держав. Оскільки ці «націонали» передбачають, що між Росією та деякими іншими чи навіть усіма «наступниками» зберігатимуться тісні зв’язки (деякі з «націоналів» вельми зацікавлені в цьому), вони хочуть аби саме Росія, а не імперський центр, була організатором цих зв’язків.

Зрозуміло, що неможливо обчислити пропорцію між «імперцями» та «націоналами». Проте варто зауважити, що в одній з останніх статей: «Збереження імперії чи самозбереження шляхом національного суверенітету — головна національна проблема російського народу сьогодні» її автор, Владімір Балахонов, формулює російську національну дилему саме в таких термінах 10 — це свідчить про те, що питання увійшло до списку нагальних проблем російської політики.