Дилеми російського націоналізму
Учений секретар відділу наукового комунізму московського Інституту марксизму—ленінізму Александр Жарніков стверджує у червневому номері журналу «Комуніст» за 1989 p., що сучасний стан міжетнічних відносин в СРСР є безпосереднім наслідком краху «командно-адміністративної системи». Ця система послідовно порушувала принцип самовизначення націй, запроваджуючи натомість концепцію «старшого брата», в якій роль останнього належала росіянам. Наслідком стали нещодавні прояви антиросійських настроїв. Немає нічого дивного в тому, пише Жарніков, що гріхи адміністративно-командної системи певною мірою ототожнюються саме із згаданим образом, який є уособленням російського народу. На жаль, дехто навмисно «спекулює» на проблемах власних націй («а яка нація не має проблем?») та намагається провину за негаразди звалити на «старшого брата» 1.
Жарніков — це лише один із багатоголосного хору тих, хто так чи інакше визнає, що взаємовідносини між російською нацією та радянською державою — назвемо їх «російським національним питанням» — є сьогодні центральною етнічною проблемою Радянського Союзу, яка, окрім іншого, визначає також характер і зміст інших національних проблем. Очевидно, що неросійські народи визначають власні завдання саме крізь призму їхнього бачення статусу та ролі російської нації в радянській державі.
Якщо справа виглядає саме таким чином, треба визнати, Що коріння російського питання треба шукати у значно глибших шарах, аніж ті, що стосуються кризи командно-адміністративної системи чи сталінізму. Зрештою, аналітична схема, в якій сталінізм подається як продовження попереднього, імперського варіанта побудови міжнаціональних відносин, уже давно не є новиною. Отже, шукаючи способів розв’язання сучасних національних проблем, ми маємо поринути в історію царських часів, коли, власне, й було напрацьовано взаємини між державою та російською нацією. Зрештою, нормалізація, чи «врегулювання», національних проблем СРСР потребує передусім чіткого визначення та розв’язання російської національної проблеми.
Останнім часом збільшується кількість літератури, присвяченої російській політичній думці загалом та російському націоналізмові зокрема. Нещодавно з’явилася збірка вельми цікавих есе Джона Данлопа, Дарела Хаммера, Роналда Сумі, Андрія Синявського та Александра Янова, видана як окремий випуск дослідницького бюлетеня «Радіо Свобода», під назвою «Російський націоналізм сьогодні» 2.
Ці та інші дослідники зосереджені передусім на аналізі різноманітних спрямувань російського націоналізму. Наприклад, в імперії Романових можна ідентифікувати такі течії, як слов’янофіли, «західники», прихильники теорії «офіційної народності», панславісти, «почвенники», ліберальні та інтегральні націоналісти. Джон Данлоп розрізняє в сучасному Радянському Союзі ліберальних націоналістів, центристів, правих націоналістів, включаючи з націонал-більшовиків, тощо. Зі свого боку Янов відокремлює націоналізм від шовінізму та патріотизму: «Патріотизм, шовінізм та націоналізм мають одну спільну основу: любов до певної країни. Однак цілком очевидними є і відмінності: патріот любить свою країну, але це не заважає йому таким же чином ставитися і до всього людства. Шовініст любить свою країну, але зневажливо ставиться до людства, особливо до його єврейської частини. Націоналіст любить свою країну, але вважає людство потенційним загарбником, в авангарді якого стоять євреї» 3.
На відміну від праць Янова, Данлопа та інших, в яких звертається увага на відмінності між різноманітними інтелектуальними течіями в сучасному російському націоналізмі, у даній статті ми зосередимося на проблемі, яку ці автори не розглядають, а саме: чим є для російських націоналістів, патріотів чи шовіністів та країна, любов до якої єднає їх? Чи «Росія» одного патріота (шовініста/націоналіста) є тією ж самою «Росією» в уяві іншого? Це «географічне» питання ми пов’яжемо з політичною проблемою, на прикладі якої Синявський з’ясовував причини гостроти національних проблем, з якими довелося мати справу радянському урядові. Синявський пише: «Головну причину цього можна висловити одним словом — «імперія»: по-перше, Російська імперія, яка формувалася століттями і була успадкована новим ладом; по-друге, Радянська імперія, побудована на руїні старого ладу, перетворена на світову державу. Сьогодні це єдина імперія в світі, унікальна за розміром території та кількістю народів, що становлять її населення. Наявність імперії цілком природно ускладнює національні проблеми до ступеня просто неймовірного» 4.
Синявський також зауважує, що «радянська ідеологія перебуває у стані повної руїни, і хоча б якими були спроби реанімувати її, вона вже ніколи не повернеться до повноцінного життя. Сучасне радянське суспільство... не має ідеалів» 5.Варто пригадати, що у промові на з’їзді народних депутатів у Москві 5 червня 1989 р. подібним чином охарактеризував ситуацію в Радянському Союзі Андрій Сахаров. Країна переживає «конвульсії економічної катастрофи і трагічного погіршення міжетнічних відносин», — виголосив Сахаров, — при цьому «одним з аспектів цих могутніх й небезпечних процесів є загальна криза впевненості серед керівництва ... накопичення напруженості, загрожує вибухом з найжахливішими наслідками для нашого суспільства...». Говорячи про національну проблему, Сахаров зазначив: «Ми успадкували від сталінізму будівлю, яка має тавро імперського мислення, імперської політики «поділяй та володарюй». Жертвами імперської системи Сахаров вважає не лише неросійські народи, але й власне російську націю, якій «довелося нести основний тягар імперських амбіцій та наслідків авантюризму й догматизму в зовнішній та внутрішній політиці» 6.