Зворотний зв'язок

Політичні концепції київської „Старої Громади”

Контакти «Старої Громади» з урядовими структурами та галицько-польськими політиками увінчалися успіхом наприкінці 1890 р., коли галицькі народовці устами свого представника в сеймі Ю. Романчука рішуче відмежувалися від москвофілів і заявили про готовність співпрацювати з урядом і поляками. До речі, термін «нова ера», котрим прийнято називати угоду 1890–1894 рр., первісно означав не політику польсько-українського порозуміння, а політику розмежування з москвофілами. Це й було те нове, що з’явилося тоді у діяльності народовської партії – до цього у діяльності назовні вони традиційно орієнтувалися на москвофілів (44).

Політика «нової ери»Проголошенням «нової ери» завершується активна галицька політика «Старої Громади». У цій акції, що зовні мала характер угоди з поляками, відбилися всі змагання, спрямовані на перетворення Галичини у центр українського руху. По-перше, галицькі народовці звільнилися від опіки москвофілів та узгодили свої дії з наддніпрянцями, що в недалекому майбутньому привело до перетворення народовського руху на могутню й цілком самостійну політичну силу загальноукраїнського масштабу. Крім того, на шлях рішучої боротьби з москвофільством стали не самі народовці, а могутня коаліція у складі народовців, поляків і австрійського уряду. По-друге, галицькі українофіли отримали низку вагомих матеріальних здобутків, основні з яких мали загальноукраїнське значення45 . До таких слід віднести: офіційне визнання австрійським урядом українського [фонетичного – прим. автора сайту] правопису, що був заборонений у Росії, і впровадження його в діловодство державних установ, а також систему освіти; відкриття у Львівському університеті кафедри історії України і призначення її керівником Михайла Грушевського; переформування Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове товариство ім. Т. Шевченка і надання йому сталої фінансової підтримки, в зв’язку з чим ця установа змогла розгорнути діяльність рівня національної Академії наук. Внаслідок усього цього народовський рух значно зміцнів, поступово перетворившись з українофільського у власне український рух, Галичина ж стає «українським П’ємонтом»: саме в 90-і роки центр українського національного руху перемістився до Львова, що мало вирішальне значення для українських визвольних змагань ХХ ст.

Монархізм

Порушена Е. Гартманом проблема відродження української державності справила значний вплив на все українське суспільство і значно прискорила процес виникнення самостійницьких переконань у власне українському середовищі. Як уже згадувалося, ентузіазм з цього приводу мав місце і серед членів «Старої Громади»: адже саме після появи цієї статті колишні українські народники-русофіли перетворилися на українських самостійників-монархістів.

Існують свідчення про те, що австро-німецька дипломатія не обмежилася порушенням проблеми «Київського королівства» на теоретичному рівні. Відомий галицький москвофіл Микола Антоневич був переконаний, що існувала конкретна кандидатура на київський престол: королем нібито мав стати син князя Адама Сапіги Лев. Саме свідчення М. Антоневича не можна вважати за безсумнівне, хоча потрібно відзначити, що він був добре поінформований про причетність до «нової ери» австрійської й німецької дипломатій (46). Разом з тим його інформацію підтверджує низка свідчень, що походять з інших джерел – навряд чи це простий збіг (47). А якщо це так, то навряд чи про це не було відомо «Старій Громаді».

Проте думку про претензії кн. Льва Сапіги на український престол, як і причетність до цієї справи «Старої Громади», слід поки що вважати гіпотезою.

* * *Отже, протягом 70-х – 80-х років «Стара Громада» провадить активну політичну діяльність, поступово еволюціонізуючи від прихильності до радикально-революційних теорій російських народників до консервативно-монархічних переконань. Цей період можна поділити на два етапи: перший – «проросійський», під час якого «громадівці» захоплювалися радикальними доктринами і покладали свої надії спочатку на російських революціонерів і лібералів, а згодом – на ліберальний уряд графа М. Лорис-Мелікова (1880–1881); другий – «самостійницький», коли було остаточно вирішено перенести центр українського руху з Києва до Львова і пробувано заручитися підтримкою австрійців і поляків (1881–1890). Основною рисою цього етапу була поява державницьких переконань, що полягали спочатку в ідеї «південно-західної слов’янської (білорусько-литовсько-польсько-української) федерації», а згодом – української монархії. Головним реальним наслідком цього періоду діяльності «Старої Громади» було проголошення політики «нової ери» в Галичині, що мала за мету знешкодження галицького москвофільства та підтримку народовського руху, що, в свою чергу, сприяло перетворенню Галичини у не тільки культурний, а й політичний центр усієї України. Зауважимо, що цей аспект діяльності «Старої Громади» реалізовано повністю. Як бачимо, протягом якихось двадцяти років політичні вподобання членів «Старої Громади» зазнавали значних пертурбацій і розвивалися у зовсім іншому напрямку. Часті зміни політичних уподобань «Старої Громади» слід розглядати насамперед як наслідок тих складних умов, в яких доводилося існувати українському національному руху. Середовище «Старої Громади» не полишило по собі документів, в яких було б сформульовано теоретичні засади ії діяльності, що ще більше впевнювало в її аполітичності. Та, з другого боку, не будучи теоретиками, «громадівці» водночас не були й доктринерами. Високо піднявши прапор національної окремішності українців, вони не пов’язували себе путами політичних доктрин, і це давало їм можливість маневрувати і порівняно легко пристосовуватися до нових умов. «Стара Громада» була своєрідним дзеркалом епохи; її, на перший погляд, непослідовність була цілком природною реакцією на потреби часу.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат