Характеристика політичних режимів (тоталітаризм, демократія)
Розділ 3
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ. ОСОБЛИВОСТІ АВТОРИТАРНИХ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ. АВТОРИТАРИЗМ І ДЕМОКРАТІЯ.
Реальний тоталітаризм в процесі розвитку і здійснення звичайно зазнав зміни в порівнянні з ідеальною моделлю, бо будь-яка утопія здійсненна у принципі лише за умови серйозних спотворень, диктованих соціальне середовищем, логікою політичної боротьби, корисливими інтересами влада імущих, "революційною доцільністю" Але в цілому, тоталітарний лад, на відміну від інших, що виникають стихійно, найбільшою мірою створюється цілеспрямовано на основі певного зразка, ідеалу. Найважливішу, цементуючу роль в ньому грає ідеологія /вона ж і основної ціннісної орієнтир/. Режим прагне ідеологізації всьомго життя, всіх економічних і соціальних процесів. Широко поширені есхатологічні і телеологічні уявлення. Прикладом есхатології може з'явитися теза про щасливою кінці історії, кінцевому значенні існування людини з торжеством комунізму, Рейху і т.д. Приклад телеології - погляд на історію як закономірний рух до якоїсь мети, причому меті віддається повний пріоритет над засобами. Такий підхід в корені антигуманний, бо реальний зміст мети - в конкретних результатах, одержуваних за допомогою певних засобів. "організація більш справедливого і милостивого суспільства - не є мета, є лише засіб для гідного людського існування."[17]
За своїм змістом ця ідеологія революційна. Вона проповідує формування нового суспільства і людини, їх революційне, насильне перетворення. Головна роль відводиться неналежним критиці і обговоренню соціальним міфам /капіталізм і комунізм, роль робочого класу, перевага арійців і т.д./ Офіційна ідеологія загальнообов'язкова, вона пропагує протекційне відношення до мас, нездатних зрозуміти істину без державного керівництва. Найпоширенішими і непривабливими рисами будь-якого тоталітаризму є: тотальний контроль над ЗМІ, нетерпимість до опозиції, заміна громадської думки офіційними оцінками, заперечення загальнолюдської моралі і її деградація, культивування низовинних, стадних інстинктів: зрівняльність, класова або національна ненавист1 підозрілість, доносительство, заздрість і т.д. Всіляко підтримується атмосфера надзвичайного положення, пильності, що служить виправданням командних методів і репресій. В ідеалі тоталітаризм прагне повного знищення автономного цивільного суспільства, непідконтрольного властям, відбувається його тотальне політизування.Ядром політичної системи такого суспільства виступає гранично централізований рух за новий порядок на чолі з партією нового типу, зрощений з державним апаратом. Така партія одержує завиванню повноту влади, будь-яка політична опозиція і несанкціонована політична ініціатива /створення організацій/ пригнічуються. Держава претендує на вираз загальної волі народу, граничний демократизм, вищого нового типа /тут виявляється розбіжність між декларованим ладом і політичним режимом, про що мовилося на самому початку/. Характерні ознаки: безальтернативні вибори, представницькі установи без реальної влади, високий відсоток участі у виборах / до 99,9% / і інші псевдодемократичні атрибути.
Зрозуміло, на одній ідеологічній обробці тоталітарним режимом не утриматися. Для збереження влади їм необхідний сильний апарат соціального контролю і примушення з реальними повноваженнями /держбезпека, армія, міліція і т.д./, необхідними умовами виживання є масовий терор і залякування населення, сакралізація верховної влади і її носіїв /у формі культу вождів/.
Тоталітаризм формує і намагається знайти адекватну собі соціальну структуру: опора робиться переважно на люмпенів, суспільство і весь оточуючий мир діляться на своїх і чужих, друзів і ворогів. У сфері економки в перспективі планується повна ліквідація приватної власності економічної незалежності, індивід потрапляє під тотальний контроль і в повну залежність від держави, не може без нього одержати роботу, житло і т.д. Заохочується формування "нової людини", невибагливої в потребах, беззавітно зрадженого ідеї і особисто Вождю, старанного, готового на будь-які жертви. Не дивлячись на декларовану зрівняльність в доходах, з часом виникає відчутна соціальна нерівність, широке поширення набувають різні привілеї, рівень життя визначається близькістю до розподілу влади.
В XX столітті тоталітаризм існував в трьох основних формах, їх відображають реальний соціалізм радянського зразка, італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм. За недоліком місця ми не зупинятимемося на них детально, відзначимо, що ці режими відрізнялися по своїх державних ідеологіях, принципом, закладеним в їх основу /соціалізм або націоналізм: диктатура пролетаріату, культ римської імперії і фашистського режиму як її продовжує, ідея винятковості і світового панування арійської раси/. Комунізм був найбільш радикальний в економічному значенні, оскільки він повністю скасував приватну власність; режим Мусоліні, був, навпаки, порівняльно м'якою формою тоталітаризму, він близький до традиційних диктатур, наприклад, Іспанії і Латинської Америки, можливості дуче як верховного вождя були тут обмежені в порівнянні з Гітлером і Сталіним. Німецький нацизм займав проміжне положення, багато що запозичаючи з інших моделей.
Соціалізм виявився найдовговічнішим, тому що майстерно використовував привабливі, гуманні гасла соціальної справедливості і інтернаціоналізму /у відмінність від фашистської ідеології шовініста/. Але в даний час і його можливості вичерпані. Тоталітарні режими зазнали поразку, тому що виявилися нездібні до ефективного розвитку і прогресу, екстенсивно розвиваючись за рахунок накопичених раніше засобів і надексплуатації більшості населення, їх адаптивні можливості обмежені ідеологічними догмами. Вони показали себе несумісними з сучасними вимогами до демократії. свободі і творчості. Вони не реалізували власних ідеалів та і hi могли це зробити. Сьогодні більшість країн з тоталітарними режимами переходить на демократичні рейки /можливо, через авторитарну проміжну стадію/. Проте, не дивлячись на їх дискредитацію, перспективи у тоталітарних проектів, в тому або іншому модифікованому вигляді, зберігається в осяжному майбутньому.