Характеристика політичних режимів (тоталітаризм, демократія)
Таким чином, конкретні історичні форми демократії ускладнилися і далеко не обмежуються тепер рамками формального "народовладдя", як це було спочатку. З одного боку, демократія - це тип держави і політичної системи /в чим вона однопорядкова з такими поняттями як "авторитаризм" і "тоталітаризм"/, в більш широкому значенні - будь-яка форма пристрою, заснована на принципах рівноправності і її членів, періодичною виборністю органів управління і ухвалення рішенні по більшості. З другого боку, цей також певний світогляд, ідеал, засноване на цінностях свободи, рівність, пошана прав людини і меншин, народного суверенітету. До цього поняття тісно припадають і соціальні рухи з широким діапазоном, що базуються на цих цінностях: ліберальні, соціальні, християнські демократи, нові альтернативні рухи і т.д.[5]Через це демократія набуває характеру загальнолюдської цінності, так чи інакше присутньої протягом всієї історії, починаючи з первісністю / у формах громадської, військово-племінної демократії, що передували класовому ладу/, часто як якийсь абстрактний, смутний ідеал; особливі ж значення вона одержує в hbl дні, коли вона стає основоположною, фундаментальною цінністю, критерієм і орієнтиром. Демократію як народовладдя і позитивний вираз свободи не слідує також помилково ототожнювати з анархією /безвладдям, негативним виразом свободи/, хоча такі спроби часто робляться з боку її супротивників. Підводячи підсумки історичної місії демократії, можна пригадати справедливе, хоча іронічне, вислів У. Черчиля: демократія - гірша форма управління, за винятком всіх інших. Перевірити достоїнство і недоліки демократії можна в порівняні з її антиподом - диктатурою, тиранічними режимами. За класичним визначенням В. І. Леніна, диктатура - це панування однієї частини суспільства над іншою і його здійснення за допомогою насильства. Це положення повною мірою підтвердилося і відносно так званої "революційної диктатури пролетаріату", створеної самими більшовиками-ленінцями. Вона розглядалася ними як влада, заснована на насильства пролетаріату, що переміг, по відношенню до скинених эксплуататорських класів, не зв'язаному ніякими законами, і в цьому значенні як неминучий ступінь перед справжньою владою трудящих, але їх висновки не витримали випробування часом, диктатура залишається диктатурою у всіх її проявах і сама по собі привести до свободи і демократії не може. В оцінці її історичної ролі, передбачуваної корисності і виправданості, потрібно виходити з такого критерію, як об'їм власті диктатора і ступінь централізації. В цьому значенні диктатура неоднорідна, її можна розділити на 2 групи: авторитарні і тоталітарні режими.
Тоталітаризм відрізняється граничною концентрацією влади і повним одержавленням всіх сфер життя /економіка, культура, наука, державна ідеологія, суспільні рухи, є логічно абсолютної завершенням ідеї влади і втіленням всіх принципів диктатури. Авторитаризм більш помірний, він забороняє і переслідує тільки політичну опозицію, але зберігає автономію особи і суспільства у внеполітичній сфері, як правило не втручається в приватне життя, що особливо важливе для повноцінної господарської і культурної діяльності.
Диктатура в її авторитарному варіанті була найпоширенішим типом політичного режиму в світі аж до новітнього часу, не дивлячись на природні витрати, вона зіграла певну роль в модернізації низки країн, в підготовці їх переходу до демократичного пристрою, хоча переоцінювати цей факт не слід. Ряд ознак тоталітаризму можна зустріти в давньосхідних і середньовічних деспотіях /відсутність гарантованої приватної власності, повна залежність громадян від волі правителя і інші характерні риси "азіатського способу виробництва"/. Але справжнім феноменом тоталітаризм став в XX столітті, коли людство, здавалося б, звільнилося від темної спадщини минулого, його антигуманістичних зрівняльних ідей. Тоталітарні ідеї і їх втілення сталі навряд чи не до головної причиною всіх бід і трагедій цього століття, вони як би поставили під питання однозначність поступального історичного прогресу. Чому і як це трапилося? - ми спробуємо розібратися в цьому питанні в наступних розділах.
Розділ 2
ТОТАЛІТАРИЗМ - ФЕНОМЕН XX СТОЛІТТЯ. ІДЕЙНІ ВИТОКИ І СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ.
Тоталітаризм як певний політичний режим, а в більш широкому значенні - специфічний і економічний лад - феномен саме XX століття. Але це не означає, що він з'явився недавно, тоталітарні ідеї виникли вже в глибокій старовині, принаймні одночасно з гуманістичними і демократичними ідеалами. Сам термін походить від піздньолатинских слів "totalitas" - повнота, цілісність і "totalis" - повний, цілий, загальний. Вперше спожив його в 1925 році один з "батьків" фашизму Б.Муссоліні на одному із зборі позначивши його як ідеал для своєї моделі; в науковий оборот слово було введено західними політологами в 30-40-х роках. Вони використовував його для узагальнюючої характеристики будь-якого недемократичного типу пристрою: від націонал-соціалізму до комунізму. Теорія тоталітаризму представлена такими фундаментальними працями, як роботи Ф.А.Хайека "Дорога до рабства" /1944 г./, Х.Арендта "Витоки тоталітаризму" /1951 г/, К.Фрідріха і З.Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократія" /1956 г./ і іншими. За минулі десятиріччя ними накопичений великий матеріал по цій проблематиці; що стосується радянської і російської науки, то до недавнього часу сам цей термін в них заперечувався і із зрозумілих причин можливості для аналізу були різко обмежені. Хоча спочатку це слово застосовувалося для позначення політичних режимів, тільки цим воно не обмежується.Правильніше розглядати його, як своєрідний спосіб виробництва і організації всього суспільного життя, для якого характерні всеосяжний контроль з боку влади над суспільством і особою, підкорення всієї суспільної системи колективним цілям і офіційній ідеології.