Партійно-політичний спектр сучасної України. Ультраліві партії
При ОКПУ існує оборонно-патріотична асоціація воїнів-інтернаціоналістів та воїнів запасу “Інконт”, очолювана В. Дрямовим. Організація видавала газету “Легионер” (вийшло одне число).
Після ряду пертурбацій ОКПУ увійшла в блок з СКУ-КПУ(КПРС) Т. Ябрової. О. Майоров під час виборів 1994 р. підтримав Л. Кучму.
б) Студентська профспілка “Пряма Дія”
Серед ліворадикальних організацій в Україні вирізняється студентська профспілка “Пряма Дія”, яка виникла після розвалу Лівого Об’єднання Молоді (ЛОМ) (1994 р.). Актив її складали київські анархо-комуністи та група членів Революційної Комуністичної Молоді. 14 жовтня 1994 р. виконком “Прямої Дії” під час прес-конференції оголосив війну Верховній Раді, Президенту та Кабінету Міністрів. На підтвердження цього було проведено низку акцій протесту, зокрема - пікетування Міністерства Освіти на підтримку планованого 25-26 квітня 1995 р. студентського страйку. Однак офіційні профспілки відмовилися від акції. Іншою яскравою акцією “Прямої Дії” стало пікетування Київської Міської Ради в жовтні 1995 р. В акції взяло участь близько 50-60 чоловік. Студенти вимагали безкоштовного проїзду в громадському транспорті. “Пряму Дію” підтримала профспілка транспортників.
Ідеологією “Прямої Дії” є автономізм - синтез ліворадикальних доктрин від Бакуніна до Пол Пота. Своєю метою ліворадикали вважають всесвітню революцію, яка “знищить буржуазний світ”. Характерною відмінністю українських “нових лівих” є те, що вони не страждають комплексом “радянського патріотизму”, догматизмом та ідолопоклонством перед класиками.
в) Революційна Комуністична Молодь (РКМ)
Революційна Комуністична Молодь виникла на базі радикальної частини Київської Всесоюзної Молодої Гвардії Більшовиків, яка відкололася від Н. Андрєєвої через ревізіонізм та опортунізм останньої. Не задовольнившись сталінізмом, РКМ оголосила себе послідовницею Мао та Пол Пота.
г) Анархістська автономіяАнархістська автономія України має свої корені. Заснована ще в 1990-91 рр. Конфедерація Анархістів України розпалася, так і не перетворившись на організацію. Частина анархістів увійшла до ЛОМу, а потім до “Прямої Дії”, інші організували свої власні групи, зокрема найпотужніша з них - Революційна Конфедерація Анархістів-Синдикалістів (колишня Федерація Анархістів Донбасу) на чолі з С. Шевченком (Дніпропетровськ, Харків), Конфедерація Анархістів-Синдикалістів (КАС) “Свобода” (Миколаїв), “анархо-комуністи”: група Д. Бакрами (Івано-Франківськ), “анархо-синдикалісти” Ю. Тютюнника (Київ), та ін. Потрібно також згадати легенду анархістського руху в СНД - анархо-язичника М. Озімова (Черкаси). Існують також окремі групи анархістів та поодинокі анархісти-індивідуалісти.
д) Троцькізм
Троцькізм знайшов грунт для своєї діяльності відразу після 1989 р., коли до України приїхав лідер одного з численних IV Інтернаціоналів (а конкретно - Міжнародного комітету за IV Інтернаціонал(МКЧІ)) Девід Норт. Одразу після цього в Києві виникла філія МКЧІ - “Ліва платформа” (“нортисти”).
Активно діє група “Робітничий Спротив” (тенденція “Militent”), на чолі з О. Верником. Ця організація видає навіть свій орган з одноїменною назвою (Київ).
Намагаючись розгорнути свою діяльність “спартакісти” (Інтернаціональна Комуністична Ліга), однак їхні представники були вислані за кордон органами безпеки за антидержавну діяльність.
Послідовники С. Манделя, використовуючи тактику роботи з лівими вченими-гуманітаріями, контролюють організацію “Вчені за демократію та соціалізм” (Київ, Харків).
Також розповсюджують на Україну свою діяльність “мареністи” (Інтернаціональна ліга трудящих), які патронують Партію Трудящих Бєларусі та профспілку СМОТ, “слоутерісти” (Workers Revolutionary Party), Комітет робітничої демократії за міжнародний соціалізм (КРДМС) та інші.