Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави

Метою даної публікації є розробка методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки, за допомогою якого можна формувати ефективну та адекватну державну політику забезпечення національної безпеки та здійснювати практичне впровадження сучасних механізмів її поетапної реалізації.

За розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки необхідно врахувати певні особливості процесу дослідження методології стратегічного планування в цій сфері:

•неможливість здійснення повноцінного експерименту з такою складною та великомасштабною системою, як система забезпечення національної безпеки;

•унікальність та складність системи стратегічного планування забезпеченням національної безпеки держави, що не дозволяє застосовувати будь-які формалізовані, типові або стандартні процедури; вирішення проблем забезпечення національної безпеки належить до класу слабоструктурованих або неструктурованих задач;

•значна ціна помилок стратегічного планування у цій сфері для особи, суспільства та держави;

•обмежені можливості безпосереднього використання досвіду з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, а також інших країн;

•низька якість ретроспективних даних, насамперед щодо їхньої достовірності, точності та повноти, через значну динаміку, невизначеність і непередбачуваність процесу, що досліджується, та значною мірою через суб’єктивний характер знань щодо закономірностей, причинно-наслідкових залежностей та сталих зв’язків між ними; це суттєво обмежує застосування традиційного апарату кореляційно-регресійного моделювання, орієнтованого насамперед на дослідження стабільних процесів;

•наявність обмежень щодо можливостей застосування стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки, передусім нормативно-правового характеру;

•нелінійний характер взаємозв’язків та взаємовпливу складових системи забезпечення національної безпеки держави.

Схему методу показано на рисунку.

Крім того, будь-яка методологія стратегічного планування спрямована на вирішення однієї з головних проблем розвитку складних систем — зменшення невизначеності майбутнього для цих систем. Основними причинами, що зумовлюють невизначеність стратегічного планування, є стохастичність та нелінійність більшості процесів у цій сфері, відсутність достовірної інформації та знань щодо взаємозв’язку зазначених процесів, принципова неможливість врахування всіх чинників, які можуть виникнути або динамічно змінити свої характеристики і суттєво вплинути на розвиток системи, особливо у середньо- та довгостроковій перспективі, тощо.

У деяких роботах одного з авторів статті проаналізовано різні підходи до аналізу великомасштабних військових конфліктів та зроблено відповідні висновки [11, 12]. По-перше, наявні методи досліджень таких систем і конфліктів не дозволяють отримати необхідну сукупність знань з теорії забезпечення воєнної безпеки держави; а по-друге, завжди залишається проблема переходу від висновків, отриманих на моделі, до висновків на дійсності.

У цих роботах було також запропоновано новий метод розробки теорії забезпечення воєнної безпеки держави, який базується на об’єднанні сильних сторін відомих підходів з введенням процедур управління в обчислювальних експериментах, прогнозі за методами експертного оцінювання, адаптованого управління процесами реагування на зміни рівня воєнної загрози.

Зазначений метод було взято як аналог за розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави з врахуванням особливостей дослідження цього процесу.

Згідно з ним дослідження проблем стратегічного планування має починатися з ретельного планування експерименту, який дає змогу накопичувати факти і дані.Додатковою інформацією про процес, що досліджується, можуть бути поточні та ретроспективні факти та дані, які є результатом здійснення стратегічного моніторингу та аналізу цієї сфери впродовж певного часу, насамперед ті, що відображають реакцію зовнішнього середовища на державну політику забезпечення національної безпеки, а також факти та дані з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, країн, які потребують свого попереднього масштабування. Але при цьому необхідно чітко уявляти обмеження щодо можливості та доцільності застосування такої інформації при стратегічному плануванні: її актуальність обмежена часом і є, як правило, малоефективною для прийняття майбутніх рішень [9].